Зухвалий напад у стилі ТЦК: у Дніпрі суддю намагалися викрасти «військові» в балаклавах.

Чому ТЦК та СП Дніпропетровщини продовжують безкарно «бусити» людей, а поліція та омбудсмен Лубінець закривають очі?

13 березня 2026 року, близько 17:00, у Соборному районі Дніпра стався, за словами Ради суддів України, «чи не перший такий зухвалий і жорстокий напад на суддю за весь період повномасштабної війни». Суддю Індустріального районного суду міста, жінку, яка щойно вийшла з авто біля власного будинку, атакували троє невідомих у військовій формі та балаклавах. Вони прибули на автомобілі без державних номерів — класичний «бусік» без ідентифікації. Застосували перцевий балончик, вдарили по голові, спричинивши тяжку черепно-мозкову травму, і силоміць намагалися затягнути в авто. Лише втручання чоловіка врятувало суддю від викрадення. Швидка забрала потерпілу до лікарні. Чоловік також постраждав.

Рада суддів України відреагувала жорстко і однозначно: «Це розбійний, жорстокий напад… змушує знову говорити про забезпечення особистої безпеки суддів». Судді постійно перебувають у зоні ризику через професійну діяльність, зіткнення інтересів, погрози. «Ми не можемо допустити, щоб подібні випадки стали системною проблемою», — заявили в Раді. Поліція відкрила два кримінальні провадження, ввела спецоперацію, шукає нападників. Але чи справді це «невідомі»? Чи не надто знайомий почерк?

Саме так — «як це роблять представники ТЦК разом з Нацполіцією Дніпропетровщини» — щодня виглядають «мобілізаційні» рейди в регіоні. Військова форма, балаклави, автомобілі без номерів, перцевий газ, удари, силове затягування в бус. Це не виняток, це — стандартна практика ТЦК та СП Дніпропетровської області. І саме тому цей напад на суддю лунає як дзвіночок: система, яка роками порушує права громадян під прикриттям «мобілізації», тепер перейшла на новий рівень — судову гілку влади.

ТЦК Дніпропетровщини: від «бусування» ветеранів до нападу на суддю

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) області вже давно перетворилися на символ беззаконня. Лише нещодавно, за кілька днів до нападу на суддю, ветеран війни з інвалідністю Андрій з Дніпра розповів, як його викрали військові ТЦК: затягнули в авто, побили, викинули на покинутій АЗС. Без протоколу, без медогляду, без права на адвоката. Це не поодинокий випадок. У лютому 2026-го в Дніпрі суд обирав запобіжні заходи трьом працівникам ТЦК, яких підозрюють у смертельному побитті людини. Раніше — продажі «білих квитків», катування в пунктах збору, незаконне позбавлення волі.

Методи ідентичні: балаклави, військова форма, відсутність номерів на авто, силове «доставляння». ТЦК та СП Дніпропетровщини не просто порушують права людини — вони їх системно зневажають, перетворюючи мобілізацію на рейдерство. І це відбувається на тлі війни, коли суспільство і так розділене. Замість справедливого призову — терор на вулицях. Замість захисту держави — захист власної безкарності.

Нацполіція Дніпропетровщини: не захисник, а співучасник і «дах»

Найгірше — реакція правоохоронців. Національна поліція області не просто «працює над затриманням» у цьому випадку. Вона роками покриває аналогічні порушення з боку ТЦК. Спільні рейди, ігнорування скарг, відмова відкривати провадження за фактами незаконного позбавлення волі (ст. 146 ККУ), катувань і побиттів. Коли ветеранів і цивільних «бусують» — поліція часто стоїть осторонь або навіть допомагає. А коли справа доходить до суду — раптом «невідомі».

Це не випадковість. Це — системне приховування. Правоохоронці, які присягають захищати права людини, перетворилися на щит для ТЦК. Результат? Громадяни бояться виходити на вулицю, а судді — тепер теж. Якщо сьогодні напали на представницю Феміди, завтра це може бути будь-хто. І поліція, замість розслідувати корінь проблеми — бездіяльність і співучасть ТЦК — знову обмежиться «спецоперацією» і формальними заявами.

Дмитро Лубінець: омбудсмен, який «фіксує», але не захищає

Окрема ганьба — бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця. Щороку кількість звернень про порушення з боку ТЦК та СП зростає в рази. Лубінець сам визнає: скарги ллються рікою — на незаконні затримання, побиття, антисанітарію в пунктах, торгівлю «непридатністю». Він надсилає листи, проводить перевірки (наприклад, у Білоцерківському ТЦК), говорить про «мовчання і бездіяльність» влади у відповідь. Але реальних санкцій, кримінальних справ за його матеріалами, масових перевірок у Дніпропетровській області — немає.

Де реакція Лубінця на напад у стилі ТЦК на суддю? Де його звернення до Генпрокуратури, до Міноборони, до президента з вимогою розслідувати не лише конкретний інцидент, а всю систему «бусування» в Дніпрі? Мовчання. Як завжди — «фіксуємо зростання скарг» і… все. Омбудсмен, який мав би бути щитом для громадян, перетворився на статистику. Його бездіяльність дає зелене світло ТЦК та поліції: «Можна все, ніхто не покарає».

Чому це небезпечно для всієї країни

Напад на суддю — це не просто кримінал. Це удар по незалежності судової влади в умовах війни. Рада суддів вже вимагає переглянути відкриті дані про суддів у реєстрах, посилити особисту охорону. Але справжня проблема глибша: коли ТЦК та СП Дніпропетровщини роками діють методами, які копіюють злочинці, коли поліція їх прикриває, а омбудсмен спостерігає — держава втрачає легітимність. Громадяни перестають вірити в право. А без довіри до суду і поліції перемога у війні стає неможливою.

Час ставити крапку. Генеральна прокуратура, СБУ, Міністерство оборони — зобов’язані не лише знайти нападників на суддю, а й провести тотальну перевірку ТЦК та СП Дніпропетровщини. Покарання за кожне «бусування», за кожне побиття. Поліція повинна припинити співучасть і почати реально розслідувати. А Дмитро Лубінець — або почати працювати як омбудсмен, або звільнити крісло для того, хто здатний захищати права, а не лише «фіксувати».

Інакше завтра «невідомі в балаклавах» прийдуть не лише за суддею. Вони прийдуть за кожним із нас. І ніхто не врятує.