З приходом до влади президента Володимира Зеленського та його монобільшості у Верховній Раді від партії «Слуга народу» Україна стала свідком безпрецедентного законодавчого «турборежиму». Провладна команда, не соромлячись, переписує закони, підганяючи їх під власні інтереси, а Конституція, здається, давно стала для них лише формальним папірцем.
Невдала операція на Курщині, втрата позицій і численні жертви змусили військових і суспільство поставити прямі запитання: хто винен? Хто відповість за прорахунки, які коштували Україні людей і територій? Але відповідь від влади не просто шокувала – вона розлютила. Народний депутат від «Слуги народу» Федір Веніславський, не моргнувши оком, заявив: «На початку війни ми ухвалили закон, який передбачає так званий бойовий імунітет. Це коли військові командири, начальники не несуть юридичної відповідальності за рішення, ухвалені на полі бою». І додав, ніби виправдовуючись: «Якщо звинувачувати кожного військового керівника за якісь невдачі на фронті, то буде мало тих, хто готовий віддавати накази, а війна неминуче передбачає втрати серед людей, серед техніки».
Ці слова – не просто виправдання, а справжній маніфест безкарності. Виходить, що за катастрофічні помилки, за втрату позицій і загибель солдатів ніхто не відповідатиме. «Бойовий імунітет» – це не захист командирів, а індульгенція для тих, хто провалює операції, ховаючись за ширмою війни. Так, війна – це хаос, і втрати неминучі. Але коли системні прорахунки, недбалість чи відверта некомпетентність залишаються без покарання, це вже не про захист армії – це про захист «своїх» від справедливого гніву народу.
Веніславський пішов далі, намагаючись зняти відповідальність і з президента Зеленського. «Ключові рішення ухвалюються військовими. Я переконаний, що Президент як Верховний головнокомандувач оцінює ситуацію, ухвалює певні рішення, але я не думаю, що Президент безпосередньо наполягав, щоб це було саме так», – заявив він. Смішно, чи не так? Виходить, Зеленський – лише лялька, яка формально підписує папери, а реальні провали – це справа когось іншого. Але якщо головнокомандувач не відповідає за стратегічні рішення, то для чого він взагалі потрібен? І чому тоді «бойовий імунітет» поширюється і на нього?
Цей «імунітет» – не просто правова норма, а політичний щит, який захищає владу від гніву народу. Поки солдати гинуть, а країна втрачає території, Зеленський і його команда можуть спокійно перекладати провину на «обставини» чи «військових», залишаючись чистими перед законом. Але чи чистими перед людьми?
Влада, здається, забула, що війна – це не лише поле бою, а й боротьба за довіру громадян. Кожен провал, який не отримує оцінки, кожна помилка, за яку ніхто не платить, – це цвях у труну цієї довіри. Закон про «бойовий імунітет» може врятувати генералів від судів, але він не врятує владу від народного осуду. Люди бачать, як їхні сини, брати й батьки гинуть через чиюсь некомпетентність, а винних просто немає – їх захищає папірець, проштампований у Верховній Раді.
Чи може армія воювати ефективно, коли командири знають, що за провали їх не покарають? Чи може країна вистояти, коли влада дбає лише про власний комфорт, а не про перемогу? Поки «Слуга народу» переписує закони під себе, народ дедалі гучніше запитує: а хто ж відповість за все це?
Дякую!
Тепер редактори знають.