У січні 2026 року Державне бюро розслідувань разом з Офісом Генерального прокурора оголосило про викриття однієї з наймасштабніших корупційних схем в оборонних закупівлях за весь час повномасштабної війни. Йдеться про постачання неякісних, а по суті — смертельно небезпечних бракованих мін для Збройних Сил України. Загальні збитки держави оцінюються у майже 3 мільярди гривень (точно — 2 млрд 994 млн грн). Але найстрашніше не навіть гроші — а те, що на передовій наші бійці отримували замість надійної зброї непридатний непотріб, який міг не вибухнути в потрібний момент або, навпаки, розірватися в руках.
Коли скандал лише розгорявся, представники Міністерства оборони намагалися заткнути рота солдатам, які оприлюднювали у соцмережах відео з бракованими мінами. Міноборони всіма силами намагалося приховати від суспільства правду про дефектні боєприпаси. Відомство мовчало, влада вдавала, що нічого не відбувається, а в цей час на фронті через браковані міни гинули військові.
За даними слідства, злочинна організація уклала п’ять великих державних контрактів з Департаментом військово-технічної політики Міністерства оборони, Агенцією оборонних закупівель та Командуванням Сил логістики ЗСУ. Загальна сума угод — понад 10 мільярдів гривень. За цими договорами мали поставити понад 360 тисяч комплектів протипіхотних (ПВП-50, ПВП-200) та протитанкових мін (МПТ-23П2 та інші).
Натомість армія отримала:
- міни з заниженим вмістом вибухової речовини;
- продукцію, яка не відповідала технічним умовам;
- боєприпаси, що часто взагалі не спрацьовували;
- корпуси з неякісного пластику, який тріскав на морозі, від ударів чи просто під час транспортування.
Полковник Вадим Приймачок, начальник відділу управління Головного слідчого управління ДБР, на пресконференції 3 лютого 2026 року не стримав емоцій: «Було допущено умисне порушення технології виготовлення. Вони споряджалися у неякісні корпуси, пластик, який на морозі тріскав, від удару тріскав. Навіть, коли постачалися міни безпосередньо на бойові позиції, вони вже були тріснуті та становили загрозу для військових».
Виробники знали про неякісну вибухівку — це підтверджено негласними розшуковими діями та експертизами. Але ніхто нічого не виправив. Продовжували заповнювати корпуси браком, не змінювали конструкцію, фальсифікували результати випробувань. А гроші йшли.
Збитки склалися так:
- 571,3 млн грн — вартість поставлених, але непридатних мін;
- 2,423 млрд грн — привласнена передоплата (аванси, які просто зникли).
До злочинної організації входили представники приватних компаній (одна з яких раніше взагалі не займалася виробництвом боєприпасів, але раптом отримала багатомільярдні контракти) та, що особливо обурливо, військовослужбовці та посадовці Міноборони. Серед підозрюваних — близько 10 осіб, включно з організатором, керівниками напрямів, чотирма військовими та одним посадовцем держпідприємства.
8 січня 2026 року ДБР провело обшуки, затримало чотирьох ключових учасників. Суд обрав запобіжні заходи: тримання під вартою з альтернативою застав від 20 до понад 120 мільйонів гривень. Частина підозрюваних уже під вартою, одного розшукують.
Саме тут починається найгостріше питання. Як можливо, щоб компанія без досвіду виробництва мін отримала п’ять контрактів на 10+ мільярдів з величезними авансами? Чому не було реального контролю якості? Чому військові представники та посадовці Міноборони підписували акти приймання на явно браковану продукцію?
Фактично схема стала можливою саме через системну безвідповідальність і, ймовірно, співучасть у Департаменті військово-технічної політики Міноборони та Агенції оборонних закупівель. Замість того, щоб ретельно перевіряти постачальника, який раптом «виріс» з нуля до мільярдного гравця, їм дали зелене світло. Аванси перерахували, продукцію прийняли, а бійці на передовій отримали тріснуті корпуси та порожні обіцянки вибуху.
Це не просто розтрата — це пряма загроза життю захисників. Кожна міна, яка не спрацювала на позиції ворога, — це потенційно врятоване життя окупанта й втрачена можливість наших хлопців. Кожен тріснутий корпус, що вибухнув у руках сапера чи розвідника, — це кров на руках тих, хто підписував папірці, не дивлячись на реальність.
Міноборони досі не дало вичерпної публічної відповіді: хто саме з їхніх посадовців пропустив цей брак? Чи були звільнені відповідальні? Чи змінено процедури контролю якості після цього скандалу? Замість цього — мовчанка або формальні заяви. А війна триває, і бійці досі розбирають старі склади, сподіваючись, що хоч щось із них спрацює.
Ця справа — не виняток, а симптом глибокої системної проблеми в оборонних закупівлях. Поки одні ризикують життям щодня на нулі, інші — у теплих кабінетах — підписують акти на брак і ділять мільярди. ДБР зробило свою роботу, але без жорстких кадрових висновків у Міноборони такі схеми повторюватимуться.
Бо коли замість зброї постачають небезпечний непотріб, а мільярди зникають — це не просто корупція. Це зрада на тлі війни.
Дякую!
Тепер редактори знають.