Уявіть: ви – морпіх, який пів року тому витягли з пекла російського полону. Ви боронили Маріуполь, витримали тортури, а тепер на реабілітації в Одесі намагаєтеся повернутися до нормального життя. І раптом – дев’ятеро “героїв” у формі ТЦК хапають вас на вулиці, як злочинця, б’ють, обприскують газом і викидають з машини на ходу. Це не сценарій з антиутопії, а реальність 4 грудня на вулиці Семена Палія. Жертва – Роман Покидько, боєць 36-ї окремої бригади морської піхоти. А винуватці? Співробітники Пересипського районного ТЦК, які, судячи з усього, вважають себе над законом. Поліція “розслідує”, але де ж вона була, коли все це відбувалося поруч?
Факти, які важко проковтнути: Роман пред’явив усе – військовий квиток, медичні довідки, посвідчення УБД. Нічого не допомогло. Дев’ятеро “мисливців за призовниками” – бо ж, мабуть, про це йшлося – затягли його в службове авто, застосували сльозогінний газ і влаштували “перевірочку” кулаками. Потім, як сміття, викинули з машини під час руху. Зараз морпіх у лікарні на обстеженні, а громадська організація “Військовий омбудсмен” вимагає перевірки від командування Сухопутних військ і омбудсмана. ТЦК мовчить, як партизан на допиті. Бодікамери? Забули увімкнути, звісно – бо хто ж фіксує власні злочини?
Але це не перша “норма” в нашій “єдиній” державі. Згадаймо: у травні 2024-го в Одесі ТЦК били дівчину під час комендантської години, а потім “розслідували” самі себе. У вересні того ж року – відео, де біля військкомату на Заньковецькій повалили чоловіка на землю. У липні 2023-го – “емоційна” перевірка повноважень, яка закінчилася ногами в бік “провокатора”. А в Харкові в жовтні 2024-го – пряма трансляція в TikTok, де ТЦК влаштували “бійцю” персональний перформанс. Список можна розкручувати, як рулон туалетного паперу: скрізь одна схема – сила замість документів, кулаки замість закону. І де реакція? “Службова перевірка”, “переведення в бойові частини” – і все, забули. Бо фронт потребує “кадрів”, а не справедливості.
Тут не обійтися без головного “героя” цієї драми – Володимира Зеленського. Пам’ятаєте його слова про “паузу на Конституцію”? Так, той самий момент, коли президент оголосив воєнний стан і фактично заморозив базові права, щоб “боротися з агресором”. Логічно, воєнний час – час компромісів. Але що ми маємо? “Паузу” для ТЦК і Нацполіції, які почуваються як каральний загін у бандитському фільмі. Їм можна хапати, бити, ігнорувати документи – бо “війна”. А пересічним українцям? За протест проти ТЦК у Чернігові блогера “Звичайний хлопець” щойно запакували на п’ять років за “заклики до насильства”. Самооборона? Ні, це “розпалювання ворожнечі”. Подвійні стандарти? Це м’яко сказано. Конституція на паузі для “верхів”, а для низів – на повному ходу, з наручниками.
Чому поліція не втрутилася? Бо, мабуть, “свої”. Роман Покидько – не просто жертва, він символ: той, хто боровся з реальним ворогом на фронті, а тепер від “союзників” у тилу отримує більше травм, ніж від росіян. Де той дух єдності, про який нам щодня співають з екранів? Де повага до УБД, до полонених, до тих, хто не здався в Маріуполі? Замість цього – банда з дев’яти, яка поводиться як шакали, бо знає: покарання – це для “чужих”.
Ця справа в Одесі – не ізольований інцидент, а гнійник, який лопається на очах. Якщо ТЦК не приборкати, якщо “паузу” на Конституцію не скасувати для еліти першою, то скоро ми всі опинимося в одній машині – на ходу, з газом в очах і кулаками в спині. Роман Покидько заслуговує не на “розслідування”, а на справедливість. А ми – на державу, де захисники не стають жертвами “своїх”. Інакше війна з Росією закінчиться перемогою – але не нашою.
Дякую!
Тепер редактори знають.