Дніпро, 16 березня 2026 року. Чергове гучне викриття свавілля територіальних центрів комплектування (ТЦК) шокує Україну. Ветеран російсько-української війни, чоловік, який пройшов пекло фронту і віддав здоров’я за країну, став жертвою прямого викрадення посеред білого дня. Його силоміць заштовхали в автомобіль, жорстоко побили, вивезли за межі міста і викинули, як непотріб, біля покинутої автозаправки. Без пояснень, без документів, без права на дзвінок.
За словами самого потерпілого, все почалося на одній із центральних вулиць Дніпра. «Люди у формі, озброєні, без жодних пояснень схопили мене, заштовхали в мікроавтобус і почали бити. Я кричав, що я ветеран, показував посвідчення — їм було байдуже», — розповів чоловік у коментарі для журналістів. Після кількох годин «поїздки» його викинули біля закинутої АЗС на околиці міста. Сам, з численними травмами, синцями, можливо, з переломами, без грошей і телефону. Лише через кілька годин йому вдалося дістатися до людей і викликати поліцію.
Ветеран переконаний: за цим стоїть один із місцевих ТЦК. «Я не ухилянт. Я воював. Чому саме мене? Я не розумію. Це просто терор», — каже він. Офіційно він вже написав заяву про викрадення людини, умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та перевищення влади. Слідчі Нацполіції обіцяють «вжити всіх заходів» і «перевірити обставини». Як завжди. Як у сотнях попередніх випадків.
Це не поодинокий інцидент. Це система. ТЦК по всій країні вже давно перетворилися з органів комплектування на справжні каральні підрозділи. Замість того, щоб працювати з мотивацією, з патріотизмом, з чесним набором добровольців, вони практикують рейди, облави, силове затягування в машини, побиття і залякування. Особливо цинічно, коли жертвами стають саме ветерани — люди, які вже довели свою відданість Україні кров’ю.
У Дніпрі це не перший скандал. Минулого року ми писали про те, як ТЦК «полювали» на чоловіків біля супермаркетів, як силою забирали людей з інвалідністю, як ігнорували судові рішення про бронювання. Але викрадення ветерана і викидання його за містом — це вже новий рівень. Це не просто «перегин». Це злочин. І злочин, який відбувається під прикриттям держави.
Критика на адресу ТЦК має бути максимально жорсткою. Командування цих центрів, замість того щоб проводити реформи, вводити прозорі механізми, цифровізацію і мотиваційні програми, продовжує діяти методами 90-х. Погони дають відчуття вседозволеності. «Ми за державу», — кажуть вони. Ні. Ви проти держави. Ви проти ветеранів, проти суспільства, проти армії, яку самі ж дискредитуєте. Кожен такий випадок — це мінус сотні добровольців. Бо хто піде воювати, якщо знає, що після демобілізації його можуть просто викрасти і побити «свої»?
Особливо обурливо, коли мова йде про ветеранів. Люди з ПТСР, з пораненнями, з ампутаціями — це найвразливіша категорія. Замість того щоб давати їм пільги, реабілітацію і повагу, ТЦК їх переслідують. Це не просто порушення закону. Це моральний злочин проти нації.
Але не менш жорсткої критики заслуговує Національна поліція. Бо саме вона має бути щитом, а не ширмою для ТЦК.
Скільки вже було подібних заяв? Сотні. Тисячі. І що? У кращому разі — «провадження відкрито», «ведеться слідство», «перевіряємо». У гіршому — провадження закривають через «відсутність складу злочину» або «недоведеність». Винних майже ніколи не називають. Командирів ТЦК не звільняють. Поліція боїться. Або просто не хоче. Бо ТЦК — це «силовики», а з силовиками краще не сваритися.
У цьому конкретному випадку ми знову чуємо класичну формулу: «обставини мають перевірити слідчі». Скільки часу потрібно, щоб перевірити? Тиждень? Місяць? Рік? Поки потерпілий лежить у лікарні, а винні продовжують «працювати»? Де публічний звіт? Де відеозаписи з камер? Де дані про автомобіль, на якому вивозили ветерана? Чому Нацполіція не оприлюднює хоча б базову інформацію, щоб суспільство могло контролювати процес?
Це не просто неефективність. Це співучасть. Мовчазна. Системна. Коли поліція закриває очі на злочини ТЦК, вона стає співучасником. І це вже не гіпотеза — це висновок, який роблять тисячі українців, дивлячись на десятки відео з рейдів, де поліцейські стоять поруч і нічого не роблять.
Міністр внутрішніх справ і керівництво Нацполіції мають відповісти: чому жоден командир ТЦК за подібні дії ще не сидить? Чому немає спільних оперативних груп, які реально розслідують такі злочини, а не імітують діяльність? Чому ветерани змушені боятися не тільки росіян, але й «своїх» у формі?
На тлі тотальної мобілізації влада продовжує ігнорувати головну проблему — відсутність справедливості. Замість того щоб мобілізувати економіку, бізнес, чиновників і депутатів, замість того щоб запровадити ротації, нормальні виплати і демобілізацію після 36 місяців, держава дозволяє ТЦК «вибивати» людей силою. Результат — тотальна недовіра. Люди ховаються, тікають за кордон, не вірять державі.
Ветеран, якого викинули біля АЗС, — це символ. Символ того, як держава плює на тих, хто її захищав. Якщо сьогодні можна викрасти і побити ветерана — завтра прийдуть за будь-ким. За батьком, за братом, за сином. І Нацполіція знову буде «перевіряти».
Що потрібно зробити негайно
- Публічне розслідування з оприлюдненням усіх імен, звань і посад винних.
- Відсторонення керівництва причетного ТЦК до завершення слідства.
- Незалежна комісія (з участю ветеранських організацій і журналістів) для перевірки всіх подібних справ по Дніпру.
- Зміни в законодавстві: кримінальна відповідальність за незаконне затримання, побиття та викрадення цивільних працівниками ТЦК.
- Реальна цифризація мобілізації та заборона фізичних «рейдів».
Поки цього не буде — кожен новий скандал лише підтверджуватиме: ТЦК вийшли з-під контролю, а Нацполіція їх прикриває.
Дніпро сьогодні — це не просто місто. Це лакмусовий папірець для всієї країни. Якщо тут не покарають винних, значить, свавілля стало державною політикою.
Ми будемо стежити за справою. І вимагатимемо відповіді. Бо мовчати — значить зрадити того ветерана, який вже раз віддав усе за Україну. І другого разу він цього не заслужив.
Якщо у вас є подібні історії — пишіть у приватні повідомлення. Анонімність гарантуємо. Час ставити крапку в цьому беззаконні.
Дякую!
Тепер редактори знають.