Вибух у школі Дніпра: муляжі, які ледь не вбили дітей

23 лютого 2026 року в ліцеї №137 міста Дніпра стався черговий доказ, що в Україні досі панує системна безвідповідальність, коли йдеться про дітей і боєприпаси в одному приміщенні.

Під час повітряної тривоги, коли дітей загнали в укриття, хтось вирішив, що найкращий спосіб провести час з користю — влаштувати показ демонстративних боєприпасів. Результат передбачуваний: пролунав вибух (або потужне задимлення з гучним хлопком), приміщення наповнилося димом, діти в паніці. Двоє неповнолітніх отримали легкі тілесні ушкодження, потрапили до лікарні. Загрози життю немає — це єдине, що зараз поспішають підкреслити всі офіційні особи.

Але давайте назвемо речі своїми іменами.

Це не «нещасний випадок». Це злочинна халатність, скоєна дорослими, які мали б захищати дітей, а не піддавати їх ризику детонації чогось, що здатне видавати звук вибуху та дим.

Головні питання, на які досі немає відповідей:

• Хто саме приніс ці «демонстративні» боєприпаси в шкільне укриття? Військові? Інструктор з ОБЖД? Якийсь «патріотичний» волонтер?
• Чому взагалі хтось вважав нормальним показувати дітям реальні (чи погано інактивовані) зразки вибухових пристроїв у підвалі під час тривоги?
• Хто перевіряв ці «муляжі» перед демонстрацією? Чи це були справжні навчальні зразки, чи хтось притягнув зі складу щось, що вже давно мало бути утилізоване?
• Чому в 2026 році, після тисяч трагедій з нерозірваними боєприпасами, хтось ще думає, що в школі можна гратися в «покажи та розкажи» зі зброєю?

Офіційна версія поліції та деяких ЗМІ вже пом’якшує кут: «вибуху не було», «лише задимлення», «муляж почав диміти», «ніхто серйозно не постраждав». Класична українська схема — спочатку паніка в Telegram, потім швидке згладжування кутів, щоб нікого не покарали.

Але діти чули вибух. Діти дихали димом. Діти пережили кілька секунд жаху, думаючи, що це приліт. Двоє з них уже в лікарні. Це не «легкі ушкодження» в статистиці — це травма для психіки, яку вони несуть далі.

Це не поодинокий випадок. Це симптом глибокої системної проблеми: відсутність чітких протоколів, хто, де, коли і з чим може проводити «патріотичні» заняття в школах. Відсутність жорсткої відповідальності за будь-яке порушення техніки безпеки, коли йдеться про вибухонебезпечні предмети. І головне — повна зневага до того, що діти — не фон для показових виступів дорослих.

Поки в країні триває війна, хтось мусить відповідати за те, щоб школа залишалася єдиним місцем, де дитина не має боятися вибуху всередині приміщення.

Національна поліція вже відкрила справу. Але якщо все закінчиться черговим «попередженням» чи «виховною бесідою» — це означатиме, що завтра в іншому ліцеї знову хтось «продемонструє» щось, що знову «задимить».

Діти Дніпра вже вдруге за день ховалися від вибухів: спочатку від російських ракет, потім від «навчальних» муляжів у власному укритті.

Це не патріотизм. Це злочинна дурість.

І за це хтось має сісти. Не умовно. Реально.