У маленькому Голованівську Кіровоградської області, на звичайній вулиці Соборній, стоїть будинок, який давно перестав бути просто оселею. Це вже не адреса на карті — це острівець живого тепла посеред крижаного холоду, голоду й безкінечної війни. Тут живе Світлана Ткачук — жінка, чиї руки стали домівкою, їжею, ліками й останньою надією для 461 пари очей, що дивляться на неї з безмежною вдячністю й тихою вірою.
Притулок «Чотири лапи», який у народі ніжно називають «Котячий дім», — це не сучасний шелтер з грантовими стінами, автономним опаленням і штатом ветеринарів. Це двір, заставлений саморобними вольєрами, переобладнані старі сараї, тісна кухня, де каші замерзають у мисках за лічені хвилини, щойно температура падає до -18. І одна-єдина людина — Світлана, яка щоранку прокидається з однією-єдиною думкою: «Сьогодні знову треба вистояти».
З 2014 року, а особливо після 24 лютого 2022-го, її руки врятували понад 5000 тварин. П’ять тисяч душ, яких люди викинули, забули, покинули помирати під вибухами, на узбіччях розбитих доріг чи просто біля сміттєвих баків. Світлана ніколи не питає в них «документів». Вона просто відчиняє двері — і вони стають її дітьми. Кожен пес і кожна кішка має ім’я. Кожен має історію, яку вона пам’ятає, наче свою власну.
Ось маленький чихуахуа з обмороженими вухами, якого привезли з-під Бахмута в картонній коробці, де він тремтів від холоду й страху. Ось стара вівчарка, що вижила після важкого ентериту, бо Світлана не відходила від неї три доби, годуючи з піпетки. Ось сліпий кіт, якого хтось викинув на трасу, — тепер він знає її кроки й біжить назустріч, торкаючись вусами її ніг. А скільки їх уже пішло назавжди… Кожен такий відхід — це ніж у серце. Але вона витирає сльози рукавом, вдихає глибоко й іде далі годувати тих, хто ще чекає.
Сьогодні в притулку приблизно 230 собак і 230 котів — точна цифра коливається щодня, бо хтось одужує й шукає нову родину, а хтось приїжджає в останній момент, ледь живий. Світлана робить це самотужки. Без постійних працівників, без стабільного фінансування, без вихідних і відпусток. Війна забрала в країни багато чого, але в Світлани забрала спокій — зате розпалила в ній ще більшу жагу рятувати.
Морози, відключення світла, ракети, що пролітають над головою, шалені ціни на корм і ліки — усе це не зупиняє її. Бо якщо вона зупиниться — зупиняться вони.
«Коли ракети летять, а вітер пронизує до кісток, каша в мисках замерзає за хвилини. Але вони чекають. Вони вірять, що я прийду», — каже вона в одному зі своїх відео, і голос тремтить не від холоду, а від чогось набагато глибшого.
Її підтримують тисячі українців по всій країні. Хтось переказує 50 гривень, хтось привозить мішок корму, хтось робить репост, хтось просто пише: «Тримайся, ми з тобою». Саме ці маленькі дії тримають на плаву цей величезний, хриплий, але живий організм під назвою «Чотири лапи». Бо Світлана давно вже не просто волонтерка. Вона — мама. Мама, яка не спить ночами, рахує останні мішки крупи й молиться, щоб вистачило хоча б до завтра.
Коли її питають, чому вона не здається, Світлана зазвичай мовчить або посміхається крізь втому в очах. Але відповідь чути в кожному її русі: тому що ніхто інший не прийде. Тому що ці очі дивляться тільки на неї. Тому що любов — це не тепле почуття в грудях, а щоденна, виснажлива, болісна робота.
Поки є хоч одна людина, готова простягнути руку, — 461 серцебиття продовжуватимуть битися. І тисячі тих, кого вона вже врятувала й відпустила в добрі руки, десь там, у теплих домівках, тихо дякують їй кожним своїм щасливим днем.
Якщо ви хочете стати частиною цієї історії — просто напишіть їй. Або перекажіть хоча б 50 гривень. Або поділіться цим текстом. Бо іноді один репост рятує чиєсь завтра.
Світлано, низький тобі уклін. Ти не просто рятуєш тварин. Ти щодня нагадуєш нам усім, що означає бути людиною.
Притулок «Чотири лапи» (Котячий дім), Голованівськ, вул. Соборна. Телефон для зв’язку та допомоги: 097 518 88 39 Соціальні мережі:
- TikTok: @prytulok_4_lapy
- YouTube: «Ткачук Світлана притулок чотири лапи»
- Instagram: @koshkinn___dom
Реквізити для допомоги — в її профілях. Кожна гривня, кожен пакет корму, кожне добре слово — це подих для тих, хто чекає саме на неї.
Дякую!
Тепер редактори знають.