Відео, яке не можна залишити без уваги: Гончаренко показав жорстоке побиття військового — де відповідальність?

Депутат Верховної Ради України Олексій Гончаренко оприлюднив на своєму телеграм-каналі відео, яке шокувало всіх, хто його побачив. На кадрах — брутальне побиття військовослужбовця 221-ї понтонної мостової бригади Збройних Сил України. Відео не залишає сумнівів у тому, що насильство стало звичайною частиною внутрішніх взаємин в армії. На нашу думку, на відео військовий можливо знаходиться у нетверезому стані, але в таких випадках не жорстоко б’ють, а беруть під арешт, зачиняють вчиняють дії згідно з чинним законодавством, а що ми бачимо?  Ми бачимо жорстоке побиття та ще знімання відео на мобільний телефон та розповсюдження по соцмережах.

Гончаренко додає до відео обурений допис, у якому зазначає, що інформація про знущання у ЗСУ потрапила на розгляд ТСК ще у вересні. “Ось це відео, як і безліч інших, ми отримали ЩЕ У ВЕРЕСНІ. На нашу ТСК з питань розслідування порушень закону у ЗСУ надійшла купа звернень. Всі факти та дані ми ЩЕ ТОДІ відправили в Міноборони. І що? І тільки сьогодні Умєров каже про перевірки. Чому стільки часу нічого не робилось?” — написав депутат Гончаренко.

Тривога, яку викликає це відео, не обмежується лише цим конкретним випадком. Виникає питання: чому так багато часу зволікали з реальними діями? Хіба не для того ми маємо розслідування та органи влади, щоб зупиняти подібні порушення на самому початку?

На цьому тлі ще більшою стає тривога щодо морального клімату у лавах Збройних Сил України. Виникає серйозне питання: чи не стає саме військова служба та керівництво не джерелом насильства і знущань, а отже, причиною втечі військових у складі ЗСУ, не від бажання захищати державу, а через страх перед свавіллям і жорстокими репресіями з боку командування?

У цих обставинах важко не запитати: чому військові, які мають бути захисниками країни, самі стають жертвами насильства, а покарання для тих, хто це робить, чомусь відкладається на невизначений термін?

Сьогодні ми чуємо про перевірки, але скільки ще таких випадків залишатиметься непоміченими, а винні — безкарними? Розслідування необхідне, але чи є політична воля йти до кінця?