Дмитро Кащук — доброволець, який у 2023 році пішов на фронт, воював на Донеччині, потрапив у російський полон і повернувся додому лише у травні 2025-го в межах обміну. Людина, яка пережила катування ворога, з інвалідністю повернулася в Україну — і вже тут, у мирному місті Одеса, опинилася в центрі шокуючої історії.
За словами Кащука, усе сталося миттєво. Щойно він вийшов з під’їзду, поруч зупинилися мікроавтобуси. Люди в балаклавах, без жодних розпізнавальних знаків, силоміць відібрали ключі від автомобіля і затягнули його в бус на іноземних номерах. Далі — сцена, яка більше нагадує кримінальний трилер, ніж реальність у країні, що бореться за європейські цінності.
У салоні мікроавтобуса, за його свідченнями, почалося жорстоке побиття. Його били ззаду, не даючи можливості навіть захиститися. Але найстрашніше — не лише фізичне насильство. Один із нападників, у рукавичках, відверто закликав іншого: «Давай його зараз виебемо» — фактично йшлося про намір сексуального насильства над Дмитром Кащуком.
Тобто, за словами постраждалого, його не лише викрали та били — його намагалися зґвалтувати.
Цей момент — ключовий. Це вже не про «перевищення повноважень» це обличча ТЦК під прикриттям поліції. Це про деградацію, яка межує з воєнними злочинами, тільки вже не з боку ворога, а з боку тих, хто формально має захищати.
Телефон у Кащука предстанвики ТЦК відібрали. Близько двадцяти хвилин його возили дворами, продовжуючи психологічний тиск і приниження. Усе це — людині, яка не ухилялася, не ховалася, а добровільно стала на захист країни. А коли він повернувся з полону, йому ТЦК показало своє відношення до таких, як він.
За його словами, до цих дій можуть бути причетні представники ТЦК та СП, які діяли у взаємодії з поліцією під час оповіщення населення. Якщо це відповідає дійсності, йдеться про системну проблему, де силові структури не лише закривають очі, а фактично стають співучасниками.
Реакція офіційних структур — передбачувана до болю. Одеський обласний ТЦК повідомив про початок «службової перевірки». Заява, за їхніми словами, надійшла 23 квітня. Далі — стандартний набір фраз: «розберемося», «винних покараємо».
Але суспільство вже не раз бачило, чим закінчуються такі перевірки — нічим.
Проблема значно глибша. Викрадення чоловіків на вулицях, силове затягування в мікроавтобуси, побиття без пояснень — усе це дедалі частіше перестає бути винятком і стає практикою. Практикою, яка підриває довіру до армії та держави сильніше, ніж будь-яка російська пропаганда.
Особливо цинічно це виглядає в контексті історії Кащука. Людина, яка пережила російський полон, прямо говорить:
«Я там натерпівся стресу, але тут я не очікував».
Ці слова — не просто емоція. Це вирок системі.
Сьогодні ключове питання до влади, військового керівництва та правоохоронців звучить максимально прямо: скільки ще ветеранів, поранених і звільнених з полону мають пройти через побиття, приниження і спроби зґвалтування від “своїх”, щоб держава нарешті відреагувала не словами, а діями?
Чи не перетворюється мобілізаційна машина на неконтрольований механізм, де головне — «показники», а не закон і людська гідність?
Дмитро Кащук зробив крок, на який наважуються одиниці — він заговорив публічно. І тепер відповідальність — не на ньому. Вона лежить на тих, хто має повноваження розслідувати, карати і змінювати систему.
Якщо ця справа зникне в бюрократичних шухлядах, це стане чітким сигналом: поряд із війною проти зовнішнього ворога в Україні існує ще одна — проти власних громадян.
І в цій війні жертвами стають саме ті, хто вже віддав найцінніше — свободу, здоров’я і частину свого життя.
ТЦК та СП і Національна поліція роблять усе, щоб на корені знищити довіру до влади та президента Володимира Зеленського. Зеленський повинен усвідомлювати, що падіння довіри до влади і до нього особисто значною мірою є наслідком дій ТЦК та СП і Нацполіції
Час зупинити це свавілля. Бо інакше держава ризикує втратити головне — довіру тих, хто сьогодні тримає її на плечах.
Дякую!
Тепер редактори знають.