У той час, коли Європа на кожному кроці виголошує гасла солідарності та «боротьби з авторитарними режимами», реальність виявляється значно цинічнішою. За інформацією Financial Times, Україна отримала офіційний дозвіл від Європейського Союзу витратити частину коштів оборонної позики на закупівлю китайських компонентів для безпілотників.
Перший транш у 5,9 млрд євро вже частково «розмитий» китайськими деталями. Формальна причина — «дефіцит відповідних комплектуючих у європейських виробників». Тобто Європа, яка позиціонує себе як потужний оборонно-промисловий центр, не здатна вчасно забезпечити власного союзника необхідними деталями. І замість того, щоб терміново нарощувати потужності, бюрократи в Брюсселі просто відкривають задню дверцята для Пекіна.
За умовами кредитної програми ЄС озброєння мало б переважно походити з країн Євросоюзу, України чи «схвалених партнерів». Але, як виявляється, правила існують для того, щоб їх порушувати — достатньо лише попросити «спецдозвіл». І Київ такий дозвіл отримав.
Парадокс вражає. Європа роками звинувачує Китай у допомозі Росії обхідними шляхами, запроваджує санкції, читає моралі, а тепер сама легалізує фінансування китайської промисловості за європейські гроші. Ті самі гроші європейських платників податків, які десятиліттями чули про «стратегічну автономію» та необхідність зменшувати залежність від авторитарних режимів.
Особливо цинічно це виглядає на тлі того, що Європа досі продовжує купувати російські енергоносії (хай і в менших обсягах), а тепер ще й непрямо підживлює китайську військово-промислову базу. Хто тут кого насправді підтримує? Хто кого фінансує? Питання, на яке в Брюсселі явно не поспішають відповідати.
Регламент ЄС, звісно, передбачає «винятки». Якщо чогось не вистачає — можна звернутися. І звертаються. І отримують. Таким чином принцип «купуй європейське» швидко перетворюється на «купуй, де дешевше і швидше». А де зараз найдешевше і найшвидше? Правильно, в Китаї.
Це не просто технічна деталь. Це демонстрація глибокої системної проблеми європейської оборонної політики: гучні заяви, бюрократичні процедури та відсутність реальної промислової мобілізації. Замість того, щоб визнати провал і терміново інвестувати в європейські заводи, політики обирають найпростіший шлях — дозволити Китаю.
Україна в цій історії опинилася в ролі заручника європейської неефективності. Київ змушений маневрувати між реальними потребами фронту та бюрократичними забаганками донорів. І якщо для виживання треба купувати китайські чіпи — їх купуватимуть. Питання в іншому: скільки ще «винятків» Європа планує робити, перш ніж чесно визнати, що її власна оборонна стратегія — це суцільна імітація?
Європа продовжує дивувати світ своїми подвійними стандартами. Санкції — для показухи. Винятки — для реальності. А війна, як завжди, списує все. Навіть китайські компоненти за європейські гроші.
Дякую!
Тепер редактори знають.