У Польщі вибухнув спалах ксенофобії: українці стали мішенню ненависті.

Варшава, липень 2026 року. Те, що ще кілька років тому здавалося проявом братньої солідарності, сьогодні перетворюється на тривожний сигнал тривоги. За даними польської газети Rzeczpospolita, у першій половині 2026 року 180 громадян України звернулися до поліції з заявами про злочини на ґрунті ненависті. Це на 30% більше, ніж за аналогічний період попереднього року. Якщо тенденція збережеться, до кінця року кількість таких інцидентів може сягнути 360 — рекордного показника за останні роки.

Це не просто суха статистика. За цими цифрами — реальні людські долі: діти, яких обзивають у громадському транспорті, жінки, які бояться говорити рідною мовою на вулиці, чоловіки, яких б’ють просто за акцент.

У 2022 році Польща відкрила кордони для мільйонів українців, що тікали від російської агресії. Сотні тисяч поляків приймали біженців у своїх домівках, збирали допомогу, організовували волонтерство. Сьогодні ця картинка тріщить по швах. Опитування фіксують стрімке падіння симпатій: якщо на початку повномасштабного вторгнення понад 90% поляків підтримували українців, то до 2026 року симпатія обвалилася до 28%, а відкрита неприязнь зросла до 43%.

Причини комплексні. Втома від війни, економічна конкуренція, політична риторика і, безумовно, історичні рани. Але головне — це свідоме роздмухування ворожнечі.

Яскраві приклади останніх місяців говорять самі за себе:

• У липні 2026-го в Бєльсько-Бялій дорослий чоловік на автобусі влаштував справжній скандал двом українським дівчаткам 12–13 років. «Повертайтеся в свою Україну», «українські шлюхи», «виросли на наші гроші» — ці фрази зафіксовано на відео. Нападник виявився працівником транспортної компанії. Поліція затримала його, але осад залишився.
• У Варшаві на Святокшиському мосту групу українських підлітків жорстоко побили. Один з них, Артем, потрапив до лікарні з переломом черепа. Мер столиці Рафал Тшасковський прямо звинуватив у цьому праву риторику.
• У Познані ультраправі активісти (один з яких, за даними спецслужб, підозрюється у шпигунстві на користь Росії) влаштували «рейд» на український бізнес, що допомагає мігрантам. Вони вимагали відповіді, чи підтримує власниця Степана Бандеру.
• Звіт, опублікований у червні 2026-го, констатує: антиукраїнські настрої вийшли за межі інтернету. Дискримінація в оренді житла, школах, медицині, на роботі. Найчастіше — у громадському транспорті через українську мову.

Експерти та українська сторона прямо вказують на роль певних польських політиків. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга неодноразово закликав Варшаву припинити розпалювання ненависті. Історичні суперечки навколо Волині та УПА, рішення президента Кароля Навроцького позбавити Зеленського ордена Білого Орла, передвиборча риторика — все це лило воду на млин ксенофобів.

Росія, звісно, не стоїть осторонь. Польські служби розкрили операцію, в якій російські гроші платили українським мігрантам за організацію протестів. Мета — посіяти розбрат між двома народами, які мають спільного ворога.

Українці в Польщі — найбільша іноземна спільнота, понад 1,5 мільйона людей. Вони сплачують податки, працюють, навчаються, заповнюють демографічні ями. Але коли держава не реагує жорстко на злочини на ґрунті ненависті, суспільство отримує сигнал: «це можна».

Польща ризикує втратити репутацію толерантної європейської країни, а Україна — одного з найважливіших союзників у протистоянні Росії. Історичні травми не можна ігнорувати, але їх не можна і використовувати як зброю в сьогоденні, коли на кону стоїть спільна безпека Європи.

• Польській владі — посилити моніторинг, створити спеціалізовані підрозділи прокурорів для hate crimes (такі ініціативи вже є), жорстко карати розпалювачів і не дозволяти крайнім силам диктувати тонус суспільства.
• Українській стороні — активно працювати з діаспорою, інтегруватися, вчити мову, але не мовчати про злочини.
• Обом суспільствам — пам’ятати: ворог один. Російська пропаганда тільки й чекає, коли «братні народи» перегризуться між собою.

180 заяв за пів року — це не статистика. Це тривожний дзвінок. Якщо не зупинити спіраль ненависті зараз, до кінця 2026-го ми ризикуємо отримати не просто рекордні цифри, а глибоку тріщину в фундаменті українсько-польської дружби, яку так важко було вибудувати в перші місяці війни.

Польща та Україна приречені бути разом — чи то на полі бою, чи то в спільній Європі. Питання лише в тому, чи вистачить мудрості не дати ксенофобії та популістам зруйнувати те, що вистояло під російськими ракетами.