У лояльності до бандитів-меценатів дніпровська єпархія ПЦУ все більше нагадує рпц-упц. З набуттям Томосу позиції Православної Церкви України невпинно міцнішають, чому не можна не радіти.
Така ситуація по всій Україні та в нашому регіоні теж. Одначе позитивні емоції від уже безповоротного процесу – не без гіркого осаду через прикрі й тривожні тенденції, які дедалі поширюються. Для гундяївської рпц та її намісниці в Україні – колабораційно-диверсійної упц (мп) – завжди була характерна лояльність до криміналітету, чиї представники охоче ставали піклувальниками церкви в іпостасях меценатів.
Для бандитів різної масті рпц-упц – своя церква, яка прощає кримінальні гріхи, бо головне – віддати їй десятину від вкраденого та награбованого. Скоїв злочин, прийшов до московської церкви, перехрестився: «Господи, помилуй!», «забашляв» у скарбничку храму – і все «чікі-пікі». Русомірська бандота показово набожна, бо не вбачає протиріччя між кримінальними діяннями і відвідинами богослужінь. Здавалося б, подібне неподобство ніколи не буде притаманною українській церкві. Та, на жаль, сподівання не справдилися. Місцева (і не тільки) єпархія ПЦУ тісно і вигідно для себе подружилася з «бізнесменом в законі», що з лихих дев’яностих фігурував в оперативних зведеннях МВС за прізвиськом «Нарік».
Піклування про ПЦУ і піар на церковному меценатстві стали одним з фетишів мультимільйонера з кримінальним шлейфом. На фото з вищими ієрархами або дніпровськими священнослужителями, як і на відомих світлинах із Томосом, коли він тільки дістався України, – бородань в темних окулярах. Про щедрі пожертви «авторитета» на потребу церкви запопадливо розповідає його кишеньковий телеканал, а настоятелі храмів на камеру не нахваляться своїм благодійником. «Святим отцям» не важливо, хто він і що він? Їм байдуже, скільки у первісно накопиченому «достойником» капіталі може бути вибитих зубів, потрощених щелеп, обпечених прасками животів, поламаних кісток, скалічених доль і загублених життів? Жертв рекету та розбою. Ну, і бандитських розборок. Нині ж «богобоязний» має десятки підприємств, благодійний фонд, телеканал.
Яким «Нарік» насправді є «другом» журналістів, можна почитати тут і подивитися тут. Чи всі питання знімаються регулярно отримуваними «траншами» по «30 срібляників»? Значить в українській церкві буде так, як і в російській? Теж гроші не пахнутимуть? І в ПЦУ кожне бандитське рило, яке завалить до храму з мішком грошей, чутиме на свою честь осанну? Тим дужчу, чим більший мішок? Може наші душпастирі впевнені, що їхній меценат «зав’язав» із минулим? Відійшов від справ?
Але ж з поточних хронік ніщо на це не вказує. Яким був, таким і лишається. Разом зі своєю братвою, що відзначається “звитягами” не лише в Україні, а й далеко за її межами, як, зокрема, це сталося в австрійському Відні. Ганебний інцидент отримав чималий резонанс. І це в час, коли Україна потребує всебічної міжнародної підтримки для відбиття російської агресії. Близькість до релігійної громади лиходія і фарисейська поблажливість до нього церковників серйозно непокоїть.
Чи не стане так, що бандюківська «благодать» витіснить Божу благодать, святий дух поступиться кримінальному, а братство у Христі перетвориться на церковну братву. Бо з ким поведешся – від того і наберешся.
Дякую!
Тепер редактори знають.