1 березня 2025 року назавжди увійде в історію України як ще одна чорна сторінка війни, що триває. На одному з полігонів Дніпропетровщини сталася катастрофа, яка забрала життя та покалічила десятки наших захисників. Народні депутати, громадські активісти та звичайні українці в один голос називають це не просто трагедією, а злочином, за який мають відповісти конкретні особи — офіцери, чия недбалість чи байдужість призвели до непоправного. Але чи дочекаємося ми справедливості? Чи вкотре все завершиться гучним мовчанням і порожніми обіцянками?
Ми, як видання, довго вагалися, чи варто публікувати цю інформацію. У країні, де будь-яке критичне слово можуть затаврувати як «зраду» чи «поширення ІПСО», правда часто стає розкішшю. Проте мовчати далі — означає зрадити тих, хто віддав життя за нас усіх. Тож сьогодні ми розповідаємо те, що стало відомо.
За інформацією, оприлюдненою колишнім народним депутатом Верховної Ради України Ігорем Мосійчуком на його YouTube-каналі, трагедія розгорнулася під час шикування особового складу штурмової бригади. Уявіть собі: десятки, а можливо, й сотні воїнів стоять пліч-о-пліч, виконуючи накази командування. У цей момент над полігоном з’являється ворожий безпілотник-розвідник — очі російського агресора в небі. І замість миттєвої реакції, наказу розосередитися чи сховатися, — тиша. А за кілька хвилин — оглушливий вибух. Російська балістична ракета «Іскандер-М» влучила прямо в скупчення наших бійців. Результат — страшний: десятки загиблих і поранених, чиї імена, можливо, ніколи не назвуть офіційно.
Число жертв вражає, але ще більше вражає безкарність. Бо це не перший випадок, коли недолуге командування призводить до таких наслідків. Подібні трагедії вже траплялися, і щоразу суспільство ставило одне й те саме питання: де відповідальність? Де покарання тих, хто своїми діями — чи бездіяльністю — фактично підставив наших воїнів під удар ворога?
Пальцем вказують на конкретних офіцерів, чиї імена поки не розголошуються. Чи то через страх перед розправою, чи то через прагнення уникнути паніки — офіційні джерела мовчать. Але суспільство не сліпе. Люди говорять про те, що командування знало про загрозу безпілотників, знало про можливості російських «Іскандерів», які за лічені хвилини можуть перетворити будь-яке місце на пекло. І все ж наказало шикуватися, наче йдеться про парад у мирний час, а не про війну, де кожна секунда — це питання життя чи смерті.
Чому так сталося? Чи це банальна некомпетентність? Чи, можливо, щось гірше — саботаж, прихований за виправданнями про «складність ситуації»? Поки що ми не маємо відповідей. Але маємо факти: наші воїни стали мішенню через чиюсь помилку. І ця помилка коштувала занадто дорого.
З цього приводу депутат Верховної Ради Максим Бужанський у своєму Telegram-каналі написав:
Буквально в четвер Софія Федина вила з трибуни, я не намагаюся її образити, це так і було, про невинно заарештованих генералів, і вимагала “припинити знущання над військовими”, маючи на увазі генералів.
Але про те, що жоден генерал не відповів ні за що за всю цю війну, вона не сказала ні слова, і незрозуміло, хто винен у тому, що літаки в аеропорту не буду говорити якого міста раз за разом залишалися на землі, коли над ними висіли орлани, і по них раз за разом летіли іскандери, знаходячи, зрештою, один, другий, третій.
Не поїхала Софія розповісти про недоторканність генералів і до родичів загиблих вчора в невеликій ОТГ, де знову висів орлан, але людей збирали на шикування, а не віддавали їм наказ розосередитися.
Я не звинувачую генералів, вдячний кожному, хто носить форму.
Не звинувачую Софію, вона багато робить для армії, та й в принципі має право говорити, що завгодно.
Але спекулювати військовими заради політичних цілей, як це постійно робить вона, і вся фракція ЄС, спекулювати максимальною підтримкою військових у суспільстві, це означає породжувати і культивувати повну безвідповідальність, ціна якої — десятки і сотні життів бійців.
Бойовий імунітет, про який кричала з трибуни Софія, жодним чином не виправдовує грубе порушення всіх інструкцій і статутів, він покликаний захистити бійця, а не дати його генералу право не відповідати ні за що.
Наше законодавство передбачає всього дві можливості встановити наявність чиєїсь вини в таких питаннях.
В рамках кримінальної справи за фактом, або в рамках діяльності парламентської комісії.
Але якщо завтра комісія міноборони встановить, що необхідно порушити кримінальну справу і з’ясувати, хто і чому винен у тому, що від наведеного орланом касетного іскандера загинули зібрані в стрій люди, Софія знову буде кричати про те, що “влада переслідує військових”.
І наступний орлан знову застане зненацька.
Ця трагедія могла б залишитися непоміченою, якби не відеозвернення ексдепутата. Чому офіційні канали, відповідальні за інформування, не сказали ні слова? Чи боїться влада, що правда розкриє системні проблеми в армії? Чи, може, зручніше списати все на «ворожі дії», не визнаючи власних провалів? У державі, де героїзм солдатів контрастує з помилками окремих командирів, таке замовчування лише поглиблює недовіру.
Неодноразово ми чули про подібні інциденти: скупчення техніки, які знищувалися одним ударом, необережні шикування, які ставали легкою здобиччю для ворога. І щоразу — жодного прізвища, жодного трибуналу. Суспільство втомилося від порожніх слів про «розслідування», які тягнуться роками й закінчуються нічим.
Смерть наших воїнів на полігоні Дніпропетровщини — це не просто втрата. Це сигнал, що система потребує змін. Поки винні не понесуть покарання, такі трагедії повторюватимуться. Поки ми закриватимемо очі на помилки командування, ворог і далі збиратиме свій кривавий урожай.
Ми закликаємо владу не ховатися за мовчанням. Назвіть імена тих, хто віддав фатальний наказ. Проведіть чесне розслідування. Дайте відповідь родинам загиблих, які мають право знати, чому їхні сини, чоловіки, брати не повернулися додому. І, головне, зробіть усе, щоб подібне не повторилося.
Ця війна забирає найкращих. Але ми не маємо права втрачати їх через чиюсь недбалість. Справедливість має запанувати — заради тих, хто віддав життя, і тих, хто ще стоїть на передовій.
Дякую!
Тепер редактори знають.