Син мера Умані крав у держави гроші для інвалідів. І робив це роками, поки тато сидів у мером

Умань.  Сину чинної мерки Ірини Плетньової, 25-річному Назару Плетньову, повідомлено підозру за трьома статтями ККУ: шахрайство, підробка документів та незаконне отримання соцвиплат.

Схема цинічна до блювоти.

1. 2021 року Назар «стає» інвалідом ІІ групи. Пожиттєво. Діагноз: важке психічне захворювання. Довідки видані через підконтрольну мамі Уманську міську лікарню та МСЕК. Люди, які бачили хлопця щодня, кажуть: він їздить на BMW X5, регулярно літає закордон, веде активне життя. Жодних видимих ознак інвалідності.
2. На підставі фальшивої інвалідності держава протягом кількох років виплачує йому пенсію та надбавки. Загальна сума, яку вкрадено в платників податків, понад 80 000 грн.
3. Цього здалося мало. Назар подає документи на допомогу як «малозабезпечений», вказуючи фіктивну адресу проживання (бо за реальною мешкає в елітному будинку мами). Отримує ще 13 500 грн.

Усе це відбувалося, поки його мати, Ірина Плетньова, очолювала місто. Тобто саме та людина, яка мала б боротися з корупцією та кумівством, роками покривала найнахабніше кумівство у власній сім’ї.

Питання, які кричать самі за себе:

• Хто підписував довідки в міській лікарні, що підпорядковується мерії?
• Хто «не помічав» у МСЕК, що здоровий 20-річний хлопець отримує пожиттєву інвалідність?
• Як син мера роками отримував виплати, а управління соцзахисту (теж під мером) жодного разу не провело перевірку за місцем проживання?

Це не просто «молодий хлопець помилився». Це системна сімейна корупція, коли мерська родина вважає бюджет Умані своїм гаманцем, а гроші, призначені для справді хворих і бідних людей, спокійно кладе собі в кишеню.

Поки справжні інваліди стоять у чергах за копійки, син мерки катався на «бехі» за їхні гроші.

І найогидніше: Ірина Плетньова досі на посаді. Жодної реакції. Жодного «я не знала». Жодного звільнення причетних чиновників. Просто тиша.

Тому що в Умані, схоже, вже давно діє неписане правило: якщо ти Плетньов, закон для тебе не писаний.

Але закон все-таки прийшов. І цього разу, сподіваємося, дійде до кінця. Бо коли крадуть у інвалідів, це вже не кордон, за яким тільки в’язниця.