Схема «своїх»: хто прикривав шахрайські кол-центри та тих, хто їх «кришував»

«Карфаген»: прокурори торгували захистом шахраїв, а президент — мовчанням

У вересні 2026 року Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура провели одну з найгучніших спецоперацій останніх років — «Карфаген». Вона розкрила не просто окремі епізоди хабарництва, а системну схему «кришування» нелегальних кол-центрів прямо всередині Офісу генерального прокурора. Схема працювала роками, приносила мільйони і, за даними слідства, мала політичне прикриття на найвищому рівні.

Організатором злочинної мережі, згідно з матеріалами НАБУ і САП, був заступник начальника одного з департаментів ОГП Сергій Кропива. У записах, які згодом потрапили до журналістів Радіо Свобода, він фігурує під промовистим псевдонімом «Канцлер».

Саме «Канцлер» координував захист шахрайських кол-центрів від перевірок і кримінальних проваджень. За даними слідства, лише з одного такого центру представники прокуратури щомісяця отримували близько 7 тисяч доларів. Це була плата за «тишу» — гарантію, що правоохоронці не прийдуть, не заберуть сервери і не відкриють справу.

Гроші, зібрані з «криші», легалізовували через купівлю елітної нерухомості, автомобілів і коштовностей. Слідство встановило, що учасники угруповання «відмили» понад 89 мільйонів гривень. Частина коштів пішла на апартаменти та будинки в Буковелі — одному з найдорожчих курортів України. Інша — на преміальні авто та ювелірні вироби.

«Карфаген»: прокурори торгували захистом шахраїв, а президент — мовчанням

У записах, оприлюднених Радіо Свобода, крім «Канцлера» фігурують ще дві ключові фігури:

  • «Муза» — близька до Кропиви особа Єлизавета Івахненко;
  • «Камрад» — водій Сергій Куций.

Ці псевдоніми звучать як з поганого кримінального серіалу, але саме так, за версією слідства, спілкувалися люди, які мали захищати закон.

Найгостріший момент у цій історії — не самі хабарі. Найгостріший — твердження слідства та журналістських розслідувань, що Сергій Кропива діяв не сам. Він нібито мав прикриття з боку керівництва Офісу генерального прокурора. А генерального прокурора, у свою чергу, «прикривав і продовжує прикривати» президент.

Якщо ці твердження підтвердяться в суді, то «Карфаген» перестане бути просто антикорупційною справою. Вона стане справою про вертикаль безкарності: від рядового прокурора — до найвищого політичного керівництва країни.

Шахрайські кол-центри — це не абстрактна «схема». Це тисячі людей, переважно пенсіонерів і людей похилого віку, яких щодня обкрадають. Поки прокурори брали «кришу», українці втрачали останні заощадження. І це відбувалося під дахом тієї самої системи, яка мала їх захищати.

Операція «Карфаген» показує, наскільки глибоко корупція може врости в державний апарат, якщо її не чіпати. І одночасно ставить питання, на яке поки що немає відповіді: чи готове керівництво держави реально розібратися з тими, хто «кришував» кришувальників?

Поки що суспільство бачить лише верхівку айсберга — псевдоніми, суми, елітну нерухомість у Буковелі. Але справжня ціна «Карфагену» вимірюється не мільйонами гривень. Вона вимірюється рівнем довіри до держави, яка дозволила своїм прокурорам торгувати безпекою громадян.

Дякую!

Тепер редактори знають.