У Самарівському (колишньому Новомосковському) районі вибухнув земельний скандал, який оголює стару, але досі живу проблему — фактичну безкарність у розпорядженні особливо цінними природними територіями.
Йдеться про частину регіонального ландшафтного парку «Самарські плавні» — унікальної екосистеми, яка роками мала охоронний статус. Але, як з’ясувалося, цей статус не став перешкодою для передачі майже 4 гектарів земель водного фонду у приватні руки.
За наявною інформацією, ділянку оформили як землю для особистого селянського господарства. Для цього було змінено її цільове призначення — ключовий юридичний крок, який фактично відкриває шлях до приватизації територій, що за визначенням повинні бути захищеними.
Формально — це «процедура». По суті — механізм, який дозволяє виводити цінні землі з-під контролю громади.
І найголовніше питання, яке поки що залишається без відповіді: яким чином острів у заповідній зоні взагалі міг опинитися в площині приватного використання?
Ситуацію наразі намагається виправити Дніпропетровська обласна прокуратура, яка звернулася до суду з позовом про повернення земель у власність громади. Відкрито провадження.
Але сам факт судового втручання постфактум лише підсилює головний суспільний скепсис: як такі рішення проходять усі необхідні погодження — і чому система реагує вже тоді, коли земля фактично «вийшла» з державної орбіти?
Фахівці попереджають: мова йде не лише про юридичну колізію. Будь-яке втручання в екосистему «Самарських плавнів» може мати довгострокові наслідки.
Серед ключових ризиків:
- порушення гідрологічного балансу річкової системи;
- деградація природних біотопів;
- зниження якості води;
- підвищення загрози підтоплень у прибережних територіях.
Інакше кажучи, навіть «невелике господарське використання» у таких зонах може мати ефект, який проявляється роками — і який неможливо швидко відкотити назад.
Паралельно з юридичними процесами виникає інше, не менш важливе питання — інформаційна тиша.
Хто ініціював зміну цільового призначення?
Чому ділянка не була вилучена із потенційного обігу як природоохоронна територія?
І хто несе політичну та адміністративну відповідальність за ці рішення?
Поки що публічних відповідей на ці питання немає.
Подібні історії в Україні давно перестали бути винятком. Схема виглядає знайомо: спочатку — зміна статусу землі, потім — оформлення, далі — приватизація, і лише після цього — реакція контролюючих органів.
Фактично громада знову опиняється в ролі наздоганяючого гравця, який намагається повернути те, що вже «юридично оформлено».
Справу про острів у «Самарських плавнях» можна розглядати як черговий тест для державної системи — чи здатна вона захистити природоохоронні території не на папері, а на практиці.
Бо якщо навіть заповідні землі можна тихо перевести у приватну площину, то питання вже не лише в одному острові.
Дякую!
Тепер редактори знають.