Ви ніколи не замислювались, чому чимало людей, які пережили важкий життєвий стрес (голодомор, війна, концтабори тощо), живуть довше за інших?
Ми звикли називати стресом щось негативне, що відбувається з людиною. Насправді основоположник теорії стресу канадський фізіолог Ганс Сельє стверджував, що стрес просто необхідний людині для виживання, оскільки таким чином наш організм адаптується до змін навколишнього середовища, а в результаті стає сильнішим і витривалішим. Звідси і знаменита фраза: те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими.
Навіть селекціонери стверджують, що для того, аби деякі рослини омолодились, їм потрібен стрес. Наприклад, щоб орхідеї знову зацвіли, їх поміщують у холод. Те саме з кімнатною китайською трояндою, але тут спрацьовує відсутність поливу – листя скине, але зацвіте. Можливо, так і у людей. Але точно не у всіх. Все залежить від того, як ставитися до негативних факторів, а це вже суто індивідуально…
Животилівський хлопець Іван Заблуда народився 29 травня 1920 року, пережив і голод, і війну. У 1939 році був призваний до Військово-морського флоту, служив матросом на есмінці на Балтійському флоті. З початком війни учасник оборони Ленінграду…
Невеличкий прикордонний катер, на якому рульовим служив Іван, став сущою напастю для фашистів. Цей невтомний трудівник моря щоденно з’являвся під самим носом у німців. Зробивши свою справу, так само швидко зникав. За ним постійно полювала ворожа авіація і артилерія. Але завдяки холоднокровності екіпажу – все повз ціль. Та під час одного з численних авіаударів німецьких бомбардувальників одна з бомб все ж потрапила в есмінець і Іван отримав тяжке поранення. Цим вибухом у катера ще й заклинило гвинт, а це було найгірше– непорушна ціль, так ще й загроза затоплення катера від чималих хвиль. Змінюючи одне одного, моряки опускалися в холодну балтійську воду і все-таки полагодили гвинт. Увесь цей час закривавлений рульовий Іван Заблуда, який не залишив бойового посту, продовжував маневрування і фактично спас від вірної загибелі і екіпаж, і судно. Йому дивним чином вдавалося ставити неслухняний катер носом до хвиль.
За виявлені мужність і героїзм молодого матроса нагородили орденом Червоної Зірки. Він також має на грудях дві медалі «За відвагу» та медаль «За оборону Ленінграду».
Серед 40 тисяч учасників параду Перемоги у Москві 24 червня 1945 року був і статний бравий боцман Іван Заблуда.
Після війни закінчив військово-морське училище, служив на торпедних катерах, ескадрених міноносцях, підводному човні. Потім, після звільнення з військової служби, аж до 70-річного віку трудився на трубному заводі, міській водно-рятувальній станції.
Зараз капітану першого рангу у відставці Івану Олександровичу Заблуді 99 років і 10 місяців. Коли ми разом з представниками ради ветеранів завітали до нього в гості, двері відкрив… сам Іван Олександрович! Він активний і веселий. Спроби всадовити його у крісло виявилися марною справою – щоразу підскакує то за фотоальбомом, то до доньки щось запитати.
Побачивши на столі чималу купу медикаментів, цікавимося у доньки: «Хворіє?» На що Олена Іванівна лише посміхається: «Та це мої ліки, а він ніколи в житті пігулок не вживав, дякувати Богові, зі здоров’ям у нього все гаразд».
У чому секрет довголіття Івана Олександровича? Він упевнений – стреси не змогли його зламати, бо про себе в критичні моменти не думав, ніколи було про себе думати. Знав, що за спиною кожного солдата – рідна країна, цивільні люди, які сподіваються на самовідданість, мужність і самопожертву своїх захисників. А ще сил надавала лють до ворога, що зазіхнув на рідну землю.
Івану Олександровичу в житті дуже допомагає добрий гумор і весела вдача. Посмішка й зараз не сходить з його обличчя.
ДОВІДКОВО. У Новомосковську проживають 17 ветеранів-фронтовиків часів другої світової війни, ще двоє – зі статусом колишніх партизанів. Наразі у Новомосковську немає жодного довгожителя віком 100 років і більше. Минулого року померла наша землячка, якій було 103 роки.
Дякую!
Тепер редактори знають.