Примусова «цифрова бусифікація» від «Слуга народу»

Примусова «цифрова бусифікація»: розповідь представника президента Георгія Мазураша про те, як «Слуга народу» планує зробити життя ухилянтів пеклом, і чому це остаточно зруйнує боєздатність армії

Народний депутат від президентської партії «Слуга народу» Георгій Мазурашу знову в центрі скандалу. Цього разу він попередив: після чергової реформи мобілізації примус стане жорсткішим. Ухилянтів переслідуватимуть не лише «в полі» патрулями ТЦК, а й у цифровому режимі — через реєстри, бази даних, електронні повістки та тотальний контроль. «Не дадуть жити», — лаконічно охарактеризував майбутнє нардеп.

Здавалося б, представник влади, який системно критикує «бусифікацію» (силове виловлювання людей на вулицях), раптом визнає, що нова цифрова версія буде ще ефективнішою у полювання на громадян. Але тут виникає ключове питання: а чи розуміють у Офісі Президента та фракції «Слуги», що вони пропонують країні?

За логікою представників команди Зеленського, чим більше чоловіків загнати в армію силою — тим міцнішою буде оборона. «Для кількості», як раніше визнавав той самий Мазурашу. Мовляв, росіяни наступають — треба заткнути дірки будь-ким. Реформа нібито має зробити процес «прозорішим» і «цифровим»: чіткіше оповіщення, інтеграція реєстрів, розподіл функцій між ТЦК і поліцією. На практиці ж це означає тотальне цифрове полювання: автоматичне блокування рахунків, обмеження виїзду, неможливість працевлаштуватися чи отримати послуги без «відмітки» в реєстрі. Ухилянта не просто шукатимуть — йому не дадуть нормально існувати в країні.

Але ця логіка розбивається об реальність, яку щодня бачать командири на фронті.

Військові, які постійно працюють з новоприбулими, розповідають одне й те саме: значна частина примусово мобілізованих після першого ж бою (а часто ще до нього — на етапі БЗВП чи розподілу) самовільно залишає частину (СЗЧ). Вони просто тікають. Не через боягузтво в класичному сенсі, а через відсутність мотивації, погану підготовку, нерозуміння, за що вони воюють, і тотальну недовіру до системи, яка їх «виловила».

Статистика вражає. За неповні роки війни зафіксовано сотні тисяч випадків СЗЧ та дезертирства. У 2025 році кількість таких інцидентів різко зросла. Військова омбудсменка Ольга Решетилова прямо зазначає: більшість випадків відбувається серед щойно мобілізованих новобранців, ще до перших серйозних боїв. Люди не тримаються позицій, бо не бачать сенсу гинути за владу, яка сприймає їх як витратний матеріал.

Представники «Слуги народу», які виступають в ефірах, чують ці сигнали від військових? Чи вони настільки відірвані від фронту, що продовжують вірити в магію примусу? Примусово мобілізований після першого контакту з ворогом часто стає не посиленням, а проблемою: він деморалізує підрозділ, створює «дірки» в обороні, змушує побратимів ризикувати життям, щоб закрити його відсутність. А потім — кримінальні справи, гауптвахти, суди. Ресурс витрачається не на знищення ворога, а на утримання власних «ухилянтів у формі».

Сам Мазурашу неодноразово називав примусову мобілізацію «ганебним явищем», яке заганяє людей у підпілля, жене бізнес у тінь, змушує чоловіків тікати за кордон і руйнує економіку. Він говорив, що така модель шкодить обороноздатності, бо замість мотивованих воїнів держава отримує озлоблених, демотивованих людей, готових на все, аби вирватися.

Тепер той самий нардеп попереджає, що після реформи все це стане цифровим і тотальним. Замість «людоловів» на вулицях — алгоритми, бази даних Міноборони, автоматичні обмеження. З одного боку, це може зменшити публічні скандали з відеозаписами побиття. З іншого — перетворить державу на цифрову в’язницю для сотень тисяч громадян призовного віку.

Наслідки передбачувані:

• Ще більше чоловіків піде в глибоке підпілля або за кордон.
• Економіка втратить робочу силу.
• Мотивація в армії впаде ще нижче — бо всі розумітимуть: тебе можуть затягнути в будь-який момент, незалежно від бажання та підготовки.
• Зростання СЗЧ: примус не створює солдатів, він створює потенційних втікачів.

Влада поводиться як рабовласник, який думає, що батогом можна змусити людину ефективно воювати за свободу. Але історія воєн показує протилежне: армія, де переважають примусово мобілізовані без ідеї та мотивації, розвалюється зсередини швидше, ніж від ударів ворога.

Поки представники президента в прямих ефірах розповідають казки про «покращення» та «цифровізацію», на фронті командири збирають уламки підрозділів, розмитих масовим СЗЧ. Примусова мобілізація не зміцнює державу — вона її послаблює. Вона руйнує довіру суспільства, демотивує тих, хто воює добровільно, і перетворює потенційних захисників на внутрішніх ворогів системи.

Якщо влада справді хоче посилити оборону, є лише один шлях, про який постійно нагадує навіть частина «слуг»: перехід на контрактну, мотивовану армію з достойними грошима, ротаціями, справедливим розподілом навантаження та чіткою метою війни. А не чергова цифрова зашморг на шиї суспільства.

Інакше «жорсткіша мобілізація» дасть не більше штиків на передовій, а більше справ про дезертирство, порожні окопи та озлоблених громадян, які врешті-решт перестануть бачити різницю між зовнішнім агресором і внутрішнім примусом.

Час перестати обманювати себе і суспільство. Примус не переможе. Він лише прискорить внутрішній розпад.