Три кулі, які влучили йому в живіт, спричинили сильну кровотечу. Його відвезли до лікарні. Нам довелось буквально змушувати лікарів провести термінову операцію безкоштовно. Поки тривала госпіталізація (під час операції та реабілітаційного періоду), нам доводилося влаштовувати постійні чергування, щоб забезпечити хворому спокій. А гроші на його реабілітацію збирали всією областю», – розповідає про майдан у Полтаві укропівка, волонтерка та учасниця Революції Гідності Nataliya Kostina.
Жінка каже, що Іван одужав і зараз служить у 92-й ОМБР у Чугуєвому та має військову нагороду «За мужність». Але події того дня та штурм спецпризначенців стали для Наталії піком революції в Полтаві:
«Це було страшно. Тоді чимало мешканців нашого міста отримали поранення. Щодня після роботи наша «жіноча сила» спішила не додому, варити вечерю для сім’ї та відпочивати, а – до побратимів: змінити вахту, прибрати, погодувати хлопців. Тоді це було найважливішим. Намагалися поводитися мирно. Щоб підняти бойовий дух та патріотизм, у залі засідань облдержадміністрації організовували пізнавальні та культурні вечори: запрошували істориків і політологів, самодіяльні колективи, оркестр… Ми не очікували, що на полтавському майдані почнуть стріляти».
Наталія переконана, що Україні й сьогодні потрібні мужні та відважні люди, які зможуть продовжити справу Майдану – захищати та розвивати нашу державу:
«Завдяки Революції Гідності українці зрозуміли, що можуть бути кращими: більш добрими, щирими, чесними, сміливими та розумними. Але ми не маємо права зупинятись! Щодня треба наполегливо працювати! Ми маємо пам’ятати земляків, які поклали голови за те, щоб наш народ мав можливість змінити своє життя на краще! Ми маємо пам’ятати, з чого й для чого все починалося! Тільки тоді зможемо збудувати успішну та сильну державу».
Дякую!
Тепер редактори знають.