Той ідеологічно-пропагандистський бардак, який часто заміняє українцям раціо, неймовірно ускладнює серйозну розмову про майбутнє. Причому ірраціональна суміш вірувань, яка не має нічого спільного з логікою, критичним мисленням і просто фактами, може живитись як совковою ностальгією, так і мареннями про невидиму руку ринку чи вступ в НАТО та ЄС як панацею від усіх наших бід…
Останнім часом я багато пишу про революцію. Напевно небагато співвітчизників заперечать, що Україна потребує революційних змін як ургентний хворий хірургічного втручання. Але замість розмови про сутність та інструментарій цих радикальних змін, мені часто-густо закидають заклики до повстання, тобто насильницького повалення чинної влади. Тому на часі трохи розвіяти туман в головах навколо дефініцій.
Отже, революція – це радикальна зміна системи координат. Перш за все нашого способу мислення та світосприйняття. Християнство безумовно було одною з найрадикальніших революцій за всю світову історію. Геліоцентрична модель всесвіту, яку запропонував Микола Коперник, безумовно стало революцією в науці. Механізація ручної праці призвела до індустріальної революції, яка почалась в Ангії. Радикальна зміна моделей сексуальної поведінки у західному суспільстві в 1960-х – 70-х справедливо отримала назву “сексуальної революції” тощо.
Парадигма революції – це завжди нове мислення поза усталеною системою координат. Кілька десятків століть математика приймала як аксіому, що паралельні прямі не перетинаються (т.зв. “евклідова геометрія”). І тільки в 19-му столітті Микола Лобачевський піддав сумніву цю здавалося б непохитну істину. Цього виявилось достатньо, аби створити першу неевклідову геометрію, яка бузумовно стала одною з найвідоміших революцій у математичному світі.
Так і в соціумі. Революція – це не завжди насилля, кров та мільйони жертв. Але це завжди радикальні зміни суспільного устрою. Причому ці зміни можуть бути гуманними чи антигуманними, призводити до прогресу чи регресу, надихатись майбутнім чи минулим. Революція – це про системність та радикальність змін, а не про їхній напрям. Тому повторюсь: Лі Куан Ю був не меншим революціонером, аніж Фідель Кастро.
Повстання – це лише один із засобів зміни влади. Як вибори. Як державний переворот. Особливість повстання це його формальна нелегітимність (і цим воно схоже на державний переворот), але із залученням широких мас (і цим воно схоже на вибори).
Коли я пишу про невідворотність української революції, я не обов’язково маю на увазі захоплення влади насильницьким шляхом – я лише стверджую, що радикальні реформи в Україні невідворотні. Точніше це сама умова виживання України: не буде революційної зміни парадигми – не буде Україніської держави. А здійснити радикальні перетворення можна лише прийшовши до влади. Питання, як ми до неї прийдемо, насправді тактичне. Для порятунку судна, яке йде на дно, добрий будь-який спосіб.
Дякую!
Тепер редактори знають.