Постріли у Дніпрі — це вже не інцидент. Це діагноз розколотому суспільству

Дніпро знову опинився в топах національних новин, і, на жаль, не через трудові чи волонтерські здобутки. Оприлюднені кадри з бодікамер поліції щодо подій 25 грудня — це не просто «прикрий інцидент». Це жорстка ілюстрація повного паралічу адекватності, професійна деградація та сигнал про те, що внутрішня напруга в державі досягла критичної позначки.

Сценарій, зафіксований на відео, нагадує низькосортну кримінальну драму, проте це наша з вами реальність. У кадрі — група з п’яти (!) представників ТЦК та співробітниця поліції. Проти них — один цивільний чоловік.

З погляду тактики, перевага сил була абсолютною. Проте фінал виявився кривавим: чоловік дістає ніж, встигає завдати поранень двом військовослужбовцям, і лише після цього представник ТЦК застосовує вогнепальну зброю.

Тут виникає перше питання, яке буквально «пече»: де професійна підготовка? Як п’ятеро чоловіків у формі, які за визначенням мають бути навчені діяти в екстремальних ситуаціях, допустили, що перевірка документів перетворилася на поножовщину? Це не просто випадковість — це свідчення тотального вигорання або відсутності базових навичок деескалації конфліктів. Якщо система відправляє на вулиці людей, які не здатні нейтралізувати загрозу без стрілянини в житлових кварталах, то ця система працює проти себе.

Коли вулиці українських міст перетворилися на «фронтир», де ніж проти пістолета став звичним аргументом під час звичайного оповіщення? Ми бачимо небезпечний зсув: заходи з мобілізації все частіше нагадують не державну процедуру, а вуличні бої.

Право на самооборону — конституційне. Але коли силовики та цивільні починають сприймати одне одного як прямих ворогів ще до початку розмови — закон перестає працювати. Натомість вмикаються тваринні інстинкти, де кожен рух трактується як напад, а кожна вимога — як акт агресії.

Варто визнати неприємну правду: рівень напруги в українському суспільстві такий, що найменша іскра здатна спричинити пожежу. Держава продовжує практикувати методи «оповіщення», які апріорі провокують насилля. Своєю чергою, частина громадян, загнана в кут страхом і невизначеністю, втрачає зв’язок із реальністю, хапаючись за холодну зброю.

Це замкнене коло. Держава тисне — громадяни чинять опір. Опір породжує ще більший тиск.

Якщо кожен вихід патруля закінчуватиметься або лікарнею для військових, або вогнепальними пораненнями для цивільних — ми програємо цю війну всередині країни набагато швидше, ніж на зовнішніх фронтах. Внутрішній розкол, помножений на взаємну ненависть між «людьми у формі» та «людьми в цивільному» — це саме те, на що розраховує ворог.

Хто несе відповідальність за те, що «лагідна мобілізація» перетворилася на кривавий вестерн? Офіційні розслідування дадуть правову оцінку конкретним діям учасників бійки. Але хто дасть оцінку системі, яка створила умови для цього хаосу?

Ми чекаємо не просто на вироки суду, а на зміну підходів. Бо якщо вулиці міст залишаться зоною бойових дій між своїми, то ціна такої «мобілізації» може стати занадто високою для майбутнього всієї країни.