Політичний піар чи справжня турбота: чи варто сіяти паніку на Дніпропетровщині у важкі часи?

Політичний ПІАр в ІНтернеті

Днями на офіційній сторінці начальника Дніпропетровської обласної військової адміністрації Сергія Лисака у Facebook з’явився пост із красномовним заголовком: “З голови облради у військові аналітики?”. Цей текст влучно порушує болючу тему – чи можуть окремі політики дозволяти собі використовувати страх і тривогу людей для політичного піару, коли країна перебуває у стані війни.

Хочу дати пораду усім блогерам з числа посадових осіб Дніпропетровщини, які вважають себе фаховими експертами у військових справах.
Розкрию таємницю. КАБи та ворожа артилерія для людей з прикордонних громад – не новина.
Рейтингів на страху не отримаєш! Замість постів і залякувань зробіть краще щось реальне, а не як завжди.
Коментувати чужі інформаційні вкиди точно не буду, нехай це роблять їхні автори.
‼️Нагадую: єдиним офіційним джерелом про ситуацію на фронті є військові угруповання.

Конфлікт розгорівся після заяви голови Дніпропетровської обласної ради Миколи Лукашука, який повідомив про нібито загрозу прикордонним громадам. Його слова, за словами аналітиків, межували з апокаліптичними прогнозами. Такі заяви в період війни – не просто слова, а інструмент, який може вплинути на настрій мільйонів людей.

За підтвердженими даними ресурсу Deep State, відстань від лінії фронту до кордонів Дніпропетровщини скоротилася до менш ніж 7 км (від тимчасово окупованого села Солоне Донецької області)

Сергій Лисак не залишився осторонь. У своїй публікації він натякнув, що подібні “поради в інтернеті” виглядають як дешевий спосіб привернути увагу, а не серйозна робота з вирішення реальних проблем.

 

Хочу дати пораду усім блогерам з числа посадових осіб Дніпропетровщини, які вважають себе фаховими експертами у військових справах.

Військовий адміністратор, відомий своєю стриманістю, наголосив, що такі заяви можуть призвести до втрати довіри населення до влади. Питання лише в тому, чи залишилось що втрачати?

Журналісти одразу звернули увагу, що допис Сергія Лисака був чітко адресований Миколі Лукашуку, хоча прямих згадок про нього не було. Здається, натяк більш ніж очевидний: голова облради своїми гучними заявами грає на руку російській пропаганді, яка вже давно намагається сіяти хаос і страх серед населення України.

Крім того, подібні висловлювання стають додатковим фактором для поширення паніки. У соціальних мережах та громадських дискусіях починають вирувати домисли, які не мають під собою реального ґрунту. У результаті це послаблює суспільство, створюючи сприятливі умови для ворожих інформаційних атак.

Заяви Лукашука можна сприймати як спробу звернути увагу на проблему, але в умовах війни важливо обирати слова дуже обережно. Інформація, яка несе в собі елементи перебільшення або паніки, автоматично стає зброєю в руках ворога.

Можливо, це був спосіб “набрати політичні бали”, використовуючи страх людей як важіль впливу. Адже політики, які втратили довіру, часто шукають “соломинки”, аби втриматися на плаву. Але чи доречно так діяти, коли від спокою та впевненості населення залежить стійкість регіону?

Ситуація з постами у Facebook нагадує, що публічні особи несуть відповідальність за свої слова, особливо в час війни. Замість гучних заяв і роздмухування паніки, влада повинна шукати реальні рішення та демонструвати злагодженість у роботі.

Українці вже неодноразово доводили свою незламність перед обличчям агресії, але довіра до державних інституцій залишається ключовим фактором стійкості. Тож чи стануть політики більше думати про реальні дії, а не про лайки в соцмережах? Час покаже, але суспільство вже вимагає відповідальності за кожне слово, що впливає на долю людей.

Дякую!

Тепер редактори знають.