Хоча ще пару місяців тому в усіх висерах у мережі, включно з Вікіпедією, я проходив як абсолютно точно ідентифікований прислужник протилежного містечкового табору – подільник і посіпака Петровського.
Ще раніше усі бродячі цирки й ботоферми таврували мене викриттями роботи в інтересах Коломойського, Вілкула (!), Ступака (якщо ще хтось такого пам‘ятає) і навіть Олійника.
Але nihil novi – нічого нового.
Представити українських патріотів і націоналістів як несамостійну силу, як продажних і залежних людей, позбавлених власної суб‘єктності, як масовку і підтанцьовку, котра завжди обслуговує чиїсь чужі інтереси – це давній прийом кремлівської пропаганди та її епігонів з числа місцевих феодалів та криміналу.
Окупанти й колаборанти завжди називали нас гітлерівськими наймитами, англійськими та польськими шпигунами, прислужниками світового імперіалізму, вигадкою австро-угорського генштабу та фашистсько-американськими запроданцями.
Як наче немає ніякої України й тих, для кого вона може складати смисл всього життя.
Як вони марять та істерять за поребриком – немає, не було і не буде.
Але марно –
Україна була, є і буде!
І завжди будуть люди, готові стати на її захист і присвятити себе перемозі української справи.
А головною силою цієї землі дедалі виразніше, з усіма правами єдиного господаря, будуть ставати свідомі українці.
Ми є сила, яку вам не спинити.
Сила українського народу, який на своїй землі змусить усіх грати за своїми правилами.
Дякую!
Тепер редактори знають.