Українські ЗМІ труять ейфорію від «суперзброї», але кожен такий заголовок — це питання до Банкової: навіщо тоді ви місяцями випрошували «Томагавки» у Вашингтона?
Українські медіа вибухнули черговою сенсацією: вітчизняна крилата ракета «Фламінго» (FP-5) нібито вдвічі перевершує легендарний американський «Томагавк» за дальністю польоту та потужністю бойової частини. Посилаючись на The Independent, провладні канали та блогери малюють картину тріумфу української військової інженерії: 3000 км проти 1500 км, понад тонна бойової частини проти 450 кг, і все це — за ту саму ціну.
Здавалося б, привід для національної гордості. Але за ефектною піар-кампанією ховається низка незручних питань, які руйнують не стільки міф про «суперракету», скільки залишки довіри до офіційної комунікації влади.
Якщо «Фламінго» справді такий геніальний, то навіщо протягом усього 2024 року українська влада відчайдушно випрошувала «Томагавки» у Сполучених Штатів? Навіщо Зеленський включав їх у свій «План перемоги»? Навіщо витрачалися місяці дипломатичних зусиль, якщо в Дніпрі чи Павлограді штампують щось удвічі краще?
Відповідей два, і обидві — невтішні.
Перший варіант: «Фламінго» — це черговий пропагандистський фантом, роздутий для внутрішнього споживання. Ракета або існує виключно в одиничних прототипах, або її характеристики свідомо перебільшені, щоб створити ілюзію самодостатності. У цьому разі українське суспільство годують фейками замість реальної інформації про стан обороноздатності.
Другий варіант: якщо «Фламінго» справді працює й атакує російські об’єкти, то попередні прохання про «Томагавки» виглядають або як некомпетентність (не знали про власні можливості?), або як свідоме маніпулювання партнерами — випрошування того, що насправді не потрібно.
Найбільша проблема цієї інформаційної кампанії — вона підриває довіру західних партнерів. Уявіть реакцію в Пентагоні чи Конгресі: місяцями вас переконували, що без «Томагавків» Україна не зможе вразити критичну інфраструктуру в глибині Росії, а тепер виявляється, що у Києва є щось удвічі потужніше?
Питання виникають самі собою:
- Що ще Україна приховує від партнерів?
- Чи справді їй потрібна вся ця допомога, якщо вона має «суперзброю»?
- Чи не маніпулює Київ довірою союзників заради отримання ще більшої кількості озброєння?
Така комунікація грає на руку скептикам у західних парламентах, які й так ставлять під сумнів обсяги допомоги Україні. Кожен заголовок про «Фламінго, що перевершує Томагавк» — це аргумент для тих, хто каже: «Бачите? Вони самі впораються».
Варто зазначити: крилата ракета — це не просто циліндр з двигуном. Це складна система наведення, розвідки цілей, подолання ППО. «Томагавк» — це не просто ракета, а десятиліття відпрацьованих алгоритмів польоту, карти рельєфу місцевості, системи корекції курсу. Навіть якщо «Фламінго» має кращі паперові характеристики, це не означає, що він ефективніший у реальному бою.
Крім того, виробничі потужності. «Томагавк» виробляється тисячами, «Фламінго» — у кращому разі десятками (якщо взагалі виробляється серійно). Дальність — це одне, а масовість постачання — зовсім інше.
Ця історія — класичний приклад того, як внутрішня пропаганда заради підняття бойового духу може завдати шкоди зовнішній дипломатії. Українській владі потрібно було показати: «Ми сильні, ми не безпорадні, ми маємо свою зброю». Але в глобальному контексті це виглядає як зізнання: або нас обманювали раніше, або обманюють зараз.
І найгірше — цей наратив грає на руку пропагандистам Трампа, які й так налаштовані скорочувати допомогу Україні. Тепер у них є готовий аргумент: «Якщо у них є ракети краще наших, навіщо їм наші гроші?»
«Фламінго» може існувати, може навіть працювати. Але інформаційна кампанія навколо нього — це приклад того, як не варто вести комунікацію під час війни. Перебільшувати власні можливості — це підривати довіру партнерів і давати козирі ворогам.
Якщо ракета справді така ефективна — мовчіть і використовуйте. Якщо це переважно пропаганда — не дивуйтеся, коли Захід почне ставити незручні питання. Бо в дипломатії, на відміну від Telegram-каналів, слова мають наслідки. І ці наслідки можуть бути набагато серйознішими, ніж будь-яка ракета — навіть з дальністю 3000 кілометрів.
Дякую!
Тепер редактори знають.