16 вересня 2026 року в Страсбурзі мала відбутися подія, яка, за задумом організаторів, мала стати голосом «іншої України» — тієї, що втомилася від війни і хоче чути про мир не лише в деклараціях. Колишня прессекретарка Володимира Зеленського Юлія Мендель мала виступити на заході «Україна: наважитися на мир. Дипломатія замість ескалації», організованому депутатом Європарламенту від німецької партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD) Гансом Нойгофом. Захід не був офіційним засіданням Європарламенту. Це була приватна дискусія під егідою ультраправої групи, з вітальним словом співголови AfD Тіно Хрупалли та участю редактора швейцарського Weltwoche Роджера Коппеля.
За кілька днів до події президент України запровадив проти Мендель персональні санкції. У день виступу її просто не пустили в будівлю Європарламенту — без пояснень. Мендель пов’язала це безпосередньо з рішенням Києва. Вона виступила по відеозв’язку. Зал кілька разів аплодував стоячи. Через кілька днів на YouTube-каналі Леона Вайнстайна з’явилося відео під промовистою назвою «Конец комедианта. Речь Юлии Мендель Евросоюзу». Саме воно і стало приводом для цього розбору.
Юлія Мендель — не випадкова фігура. Філологиня за освітою, журналістка, яка в 2019 році увійшла в найближче оточення Зеленського і кілька років була його прессекретаркою. Вона супроводжувала його на переговорах «нормандського формату», писала статті на захист реформ і формувала публічний образ «нового президента». Після відходу з Офісу Президента вона довго мовчала, а потім почала говорити — спочатку обережно, потім дедалі жорсткіше. Інтерв’ю Такеру Карлсону у 2026 році, звинувачення на адресу Андрія Єрмака, заяви про корупцію і, нарешті, санкції Зеленського — усе це зробило з неї фігуру, яку в Україні називають «зрадницею», а в певних колах Європи — «голосом реальності».
Саме тому її виступ мав особливу вагу. Це був не голос опозиціонера з-за кордону і не слова російського пропагандиста. Це був голос людини, яка бачила систему зсередини.
Найпотужніша частина промови Мендель — цифри. Вона стверджує, що в Україні сьогодні проживає щонайбільше 25 мільйонів людей, і майже половина з них — пенсіонери. З моменту незалежності 1991 року країна втратила більше половини населення (тоді було 52 мільйони). Народжуваність катастрофічно низька. У 2025 році померло майже втричі більше людей, ніж народилося. У першій половині 2026-го — уже в чотири рази. Офіційна еміграція — сотні тисяч, реальна, за її оцінками, значно вища. Щорічні втрати (смертність + виїзд) перевищують 600 тисяч. За такого темпу через десять років населення може впасти нижче 20 мільйонів.
«Це проста арифметика, — каже Мендель. — Арифметика, яка показує, як моя країна зникає просто на ваших очах під гучні оплески людині на червоній доріжці. Людині, яка при владі вже восьмий рік і щоразу знаходить нову причину, чому війна ще не може закінчитися».
Вона описує повсякденність: дефіцит лікарів, школи, які часто не працюють, люди, які щоранку розраховують маршрут на роботу так, щоб не потрапити під обстріл. На фронті — «інша реальність». Жінки готують їжу і збирають одяг для солдатів, передають через волонтерів, бо «офіційними каналами це точно зникне». А на фронті сини і чоловіки іноді змушені купувати те, що матері самі ж і відправили. Громади утримують армію і водночас намагаються вижити самі.
Третя частина країни, за її словами, перетворилася на пекло: близько 20 % території окуповано, ще 10 % — гарячий фронт. «Подумайте, — звертається вона до європейських політиків, — як довго решта 70 % зможе витримувати цю відкриту і незагоєну рану».
Мендель стверджує, що з 2022 року існувало щонайменше кілька реальних можливостей для переговорів — від Стамбульських домовленостей до пізніших посередницьких формул, деякі з яких так і залишилися «за кадром». За її словами, Зеленський відхиляв навіть ті варіанти, у яких давав слово. Він, на її думку, свідомо обрав максимально жорсткий і недосяжний шлях як єдиний можливий.
«Багато хто хоче знищити Росію більше, ніж врятувати Україну», — повторює вона двічі. Західні експерти й ЗМІ роками пишуть про «швидкий розпад Росії». Ці прогнози звучать уже чверть століття. Ціною цього очікування стає Україна. Ніхто з тих, хто пише такі статті, не погодився б жити в країні, яка проходить через таке пекло заради «великої ідеї».
Мендель прямо каже: Зеленський і його оточення мають фінансову і політичну вигоду від продовження війни. Щойно конфлікт закінчиться — закінчиться і їхня політична кар’єра. Тому «червоні доріжки» важливіші за мир.
Леон Вайнстайн подає виступ Мендель як момент істини. Він перекладає ключові фрагменти російською, підкреслює демографічні цифри, корупцію і тезу про «знищення Росії важливіше за порятунок України». Його коментар різкий і оціночний: оточення Зеленського він називає «жахливим, відчайдушно підлим, смердючим злом», мотивованим грошима і необмеженою владою. Назва відео — «Конец комедианта» — прямий натяк на політичний фінал Зеленського, який колись прийшов до влади як комік.
Вайнстайн майже не наводить контраргументів. Для нього слова Мендель — доказ того, що західна підтримка війни вже давно відірвалася від інтересів самих українців.
Виступ Мендель має кілька безсумнівних сильних сторін. Демографічна криза України — це не пропаганда. Незалежні оцінки (ООН, Інститут демографії, західні аналітичні центри) підтверджують стрімке скорочення населення, низьку народжуваність і масовий відтік. Проблеми корупції, неефективності мобілізації, виснаження економіки і розриву між фронтом і тилом теж реальні й давно обговорюються всередині України. Питання «хто реально зацікавлений у затягуванні війни» — легітимне.
Водночас є серйозні слабкі місця. Цифра «25 мільйонів» нижча за багато офіційних і незалежних оцінок. Твердження про «п’ять і більше відхилених мирних угод» важко перевірити — деталі переговорів часто конфіденційні, а інтерпретації різняться. Мендель працювала всередині системи, яку зараз критикує. Це піднімає питання: чому вона мовчала раніше і чому заговорила саме зараз?
Найбільший політичний мінус — майданчик. AfD має стійку репутацію партії з проросійськими симпатіями в частині фракції. Організатор заходу Ганс Нойгоф у минулому брав участь у заходах, пов’язаних із Віктором Медведчуком. Для значної частини української і європейської аудиторії це автоматично компрометує будь-яке повідомлення, навіть якщо окремі тези справедливі. Київ використав санкції, щоб заблокувати фізичну присутність Мендель, і цим лише підсилив її наратив про «заборону говорити про мир».
Виступ Мендель і відео Вайнстайна вписуються в ширшу тенденцію 2025–2026 років. Після кількох років тотальної мобілізації ресурсів і уваги Заходу все більше голосів — як всередині України, так і за її межами — починають ставити питання не тільки про «перемогу», а про ціну цієї перемоги. Демографія, економіка, соціальна тканина країни піддаються надзвичайному тиску. Одночасно російська агресія залишається першопричиною. Будь-яка розмова про мир без урахування цього факту ризикує перетворитися на капітуляцію.
Мендель намагається розвести ці два рівні: визнати, що Росія почала війну, але стверджувати, що її продовження вже не служить інтересам України. Чи вдалося їй це зробити переконливо — питання відкрите. Для частини аудиторії її слова звучать як зрада. Для іншої — як довгоочікувана чесність.
Дякую!
Тепер редактори знають.