Дніпропетровщина у лідерах за кількістю біженців за кордоном: третя серед регіонів з показником 9,6% населення

Дніпропетровщина у лідерах за кількістю біженців за кордоном: третя серед регіонів з показником 9,6% населення

Дніпропетровська область продовжує посідати одне з перших місць за часткою населення, яке вимушено виїхало за межі України через повномасштабну війну. Згідно з наявними оцінками, регіон залишається третім після Києва (з Київською областю) та Харківщини. Трохи менше за показником виїхало населення з Донецької області. Показник у 9,6% від довоєнного або поточного населення області підкреслює масштаб демографічного удару, якого зазнала промислово розвинена Дніпропетровщина.

Станом на січень–лютий 2026 року за кордоном через війну перебуває близько 5,6 мільйона українських біженців (за оцінками Центру економічної стратегії — ЦЕС). З них понад 4 мільйони отримали тимчасовий захист у країнах Європейського Союзу. Загальна кількість тих, хто виїхав з початку повномасштабного вторгнення, сягає 6,8 мільйона осіб, якщо враховувати всі напрямки, включно з Росією та Білоруссю.

У 2025 році нетто-відтік сповільнився: за кордон виїхало і не повернулося приблизно 290–303 тисячі українців — на третину менше, ніж у 2024-му (близько 443–459 тисяч). Проте накопичений ефект війни залишається руйнівним: більшість біженців — жінки з дітьми, а також працездатне населення з великих міст.

Більше половини (52%) біженців — вихідці зі Східної та Південної України. Ще 24% — з Києва та Київської області. Серед міст лідирують:

• Харків — 11%,
• Дніпро — 7%,
• Одеса — 6%.

Ці дані підтверджують, що регіони, які найбільше постраждали від обстрілів, бойових дій та енергетичного терору, дають найбільший внесок у зовнішню міграцію.

Дніпропетровська область з довоєнним населенням понад 3 мільйони осіб (зараз оцінки коливаються в межах 2,8–3,1 мільйона на підконтрольній території) втратила близько 9,6% свого населення через виїзд за кордон. Це ставить її на третє місце після столиці та Харківщини, з невеликим відривом від Донеччини.

Основні причини високого відтоку:

• Географічна вразливість. Область розташована неподалік від лінії фронту. Постійні ракетні та дронові удари по Дніпру, Кривому Рогу, Нікополю, Павлограду, Марганцю створюють хронічну загрозу для цивільного населення. Багато сімей виїжджали, рятуючи дітей від обстрілів і перебоїв з електроенергією.
• Промисловий характер регіону. Дніпропетровщина — один з ключових промислових хабів України (металургія, машинобудування, хімія, енергетика). Війна спричинила руйнування підприємств, зупинку виробництв і масове скорочення робочих місць. Багато кваліфікованих спеціалістів і цілих сімей вирішили шукати стабільність за кордоном.
• Логістика та мобільність. Добре розвинена транспортна інфраструктура на початку війни полегшила масовий виїзд. Багато хто їхав через західні кордони до Польщі, Німеччини, Чехії.
• Демографічний профіль. Регіон мав значну частку молоді, сімей з дітьми та працездатного населення, яке легше адаптувалося до життя в ЄС (освіта дітей, робота, соціальні виплати).

Важливо відзначити парадокс: одночасно Дніпропетровщина є лідером за кількістю внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Область прийняла сотні тисяч переселенців з Донеччини, Харківщини, Запоріжжя та Херсонщини — у різні періоди офіційно реєструвалося від 400 до майже 600 тисяч ВПО. Це робить регіон справжнім «хабом» міграції: люди тікають сюди від фронту, а частина місцевих, навпаки, виїжджає далі — за кордон.

За часткою населення, яке виїхало за кордон, лідирують:

1. Київ та Київська область — найбільший абсолютний і відносний внесок завдяки великій чисельності населення та високій мобільності.
2. Харківська область — постраждала від бойових дій з перших днів війни, масованих обстрілів і окупації частини території.
3. Дніпропетровська область — 9,6%.
4. Донецька область — показник трохи нижчий, але також у топі через часткову окупацію та постійні обстріли.

Інші регіони з високими показниками: Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Одеська. Найменше виїжджали з відносно спокійних західних областей.

Раніші дослідження ЦЕС (2023–2024) фіксували ще вищі відносні втрати для деяких прифронтових регіонів (наприклад, Запорізька — майже 23% у перші роки), але з часом динаміка стабілізувалася, а частка виїздів зменшилася.

Наслідки для Дніпропетровщини

Демографічна криза. Втрата десятків тисяч людей, переважно жінок, дітей і молоді, загострює старіння населення та дефіцит кадрів. Школи, лікарні та підприємства відчувають брак спеціалістів.

Економіка. Промисловість страждає від нестачі робочої сили, хоча область залишається привабливим місцем для релокації бізнесу з більш небезпечних регіонів. Багато біженців з Дніпропетровщини підтримують Україну з-за кордону: надсилають кошти, волонтерять, лобіюють допомогу.

Соціальна сфера. Зростає навантаження на бюджет через ВПО, водночас виїзд місцевих зменшує податкову базу.

Плани повернення. За опитуваннями ЦЕС, близько половини біженців планують повернутися (точно або ймовірно), але частка тих, хто «точно не планує», зростає — особливо в Німеччині, Італії та США. Для мешканців прифронтових регіонів, як Дніпропетровщина, ключовими умовами повернення залишаються безпека, відновлення інфраструктури та робочі місця.

Дніпропетровщина, як і інші східні та центральні регіони, платить високу демографічну ціну за війну. Показник 9,6% — це не просто цифра, а десятки тисяч родин, які розірвали зв’язки з домом, тисячі дітей, які навчаються в іноземних школах, і кваліфіковані працівники, яких не вистачає на заводах і в лікарнях.

Поки тривають обстріли та немає гарантій безпеки, відтік, хоча й сповільнився, продовжуватиметься. Для повернення потрібні комплексні зусилля: відновлення енергетики, економіки, соціальної інфраструктури та, насамперед, — міцний мир. До того часу Дніпропетровщина, як і вся Україна, живе в режимі «тимчасового» розпорошення свого населення по світу.

Стаття підготовлена на основі даних Центру економічної стратегії (станом на січень–лютий 2026), UNHCR, IOM, Державної прикордонної служби України та відкритих джерел. Точні відсотки можуть варіюватися залежно від методології підрахунку поточного населення регіонів.