Дніпро: від вигулу собаки до “викрадення” в чорному бусі.

Дніпро: від вигулу собаки до “викрадення” в чорному бусі невідомими особами. Коли омбудсмен Лубінець нарешті відреагує на масові порушення прав людини?

У соціальних мережах поширилося чергове шокуюче відео з Дніпра: невідомі особи в балаклавах та військовій формі, на чорному бусі, силоміць затягують чоловіка, який мирно гуляв з собакою. За повідомленнями місцевих Telegram-каналів, один пес залишився сам на вулиці, а другого разом із власником закинули в автомобіль. Чоловік зник. Зв’язок з ним втрачено. Родичі та сусіди вже зверталися до поліції — але, як стверджують очевидці, заяви не приймають або просто ігнорують.

Це не поодинокий інцидент. У Дніпрі та Дніпропетровській області подібні сцени стали сумною буденністю: люди зникають посеред білого дня, часто під час вигулу собак, походу в магазин чи просто прогулянки. Місцеві ЗМІ та Telegram-канали називають це “нормою”. Поліція? Реагує вибірково або взагалі не реагує. А якщо реагує — то часто постфактум, коли вже сталося непоправне.

Найгучніший свіжий прецедент — справа 55-річного Олега Лесіна. У лютому 2026 року чоловік вийшов гуляти з собакою — і не повернувся. Родина переглядала відео з камер спостереження, шукала його самостійно. Зрештою з’ясувалося: представники ТЦК (за підозрою поліції) силоміць закинули його в бус, побили до смерті. Троє військовослужбовців ТЦК затримані, підозрювані у вбивстві. Але це сталося вже після трагедії. Скільки таких випадків закінчуються без кримінальних справ?

Подібні історії повторюються: чорні (або білі) буси без розпізнавальних знаків, люди в балаклавах і формі, швидке “завантаження” жертви, ігнорування поліції на перших етапах. Часто це пов’язано з мобілізацією: “бусифікація” — неофіційний термін, який увійшов у вжиток саме через такі методи. Але коли йдеться про силове затримання без поліції, без протоколу, без права на адвоката — це вже не “мобілізація”, а викрадення людини. Пряме порушення Конституції України (ст. 29 — свобода пересування, заборона свавільного затримання) та Європейської конвенції з прав людини (ст. 5).

Омбудсмен Дмитро Лубінець неодноразово заявляв: працівники ТЦК не мають права затримувати, утримувати чи навіть перевіряти документи без поліції. У 2025 році його офіс отримав понад 6 тисяч скарг саме на дії ТЦК: незаконне обмеження свободи, побиття, вилучення телефонів, поверхневі ВЛК. Лубінець наголошував: будь-яке обмеження волі без судового рішення — злочин. Але де реакція на конкретні випадки в Дніпрі? Де публічні заяви, перевірки, звернення до Генпрокуратури чи Міноборони? Чому Лубінець гучно заявляє, але реальних дій немає?

Запитання до омбудсмена Дмитра Лубінця стає риторичним: коли ви почнете реагувати на викрадення людей у Дніпрі? Коли звернете увагу на те, що в місті, яке є одним із центрів промисловості та тилу, люди бояться вийти погуляти з собакою? Коли прийде час відповідати за повну бездіяльність — чи то через брак повноважень, чи через небажання конфліктувати з владою?

Чому це небезпечно для суспільства?

• Ерозія довіри до держави. Коли громадянин не може спокійно вийти на вулицю, бо боїться чорного буса — це вже не про війну, а про внутрішній терор.
• Порушення прав людини в тилу. Війна не скасовує Конституцію. Навпаки — в умовах воєнного стану захист прав має бути ще жорсткішим.
• Ризик ескалації. Люди, яких “забирають” таким чином, часто чинять опір — і тоді маємо поранених, загиблих, нові кримінальні справи. Або, як у випадку з Лесіним, — вбивство.
• Моральний розпад. Якщо “викрадення” стає нормою, то де межа? Сьогодні — чоловік з собакою, завтра — будь-хто, хто не сподобається.

Війна вимагає жорсткої мобілізації. Але не ціною перетворення тилу на зону страху, де замість повісток — балаклави та чорні буси.

Дніпро потребує негайної реакції:

• Публічне розслідування кожного випадку “викрадення” з відео та свідченнями.
• Жорсткий контроль за діями груп сповіщення ТЦК — обов’язкова присутність поліції, фіксація на боді-камери.
• Реакція омбудсмена: публічна заява, моніторинг, звернення до правоохоронців.
• Покарання винних — не лише виконавців, а й тих, хто покриває систему.

Поки відповіді немає — страх залишатиметься на вулицях. А собаки гулятимуть самі.

Чекаємо реакції від Дмитра Лубінця. І від усіх, хто ще вірить у верховенство права в Україні.