Про українську журналістику сказано й написано чимало, але якщо бути точнішим, то переважно говорять про її відсутність. Справжньої журналістики в Україні немає вже давно — те, що ми бачимо, більше схоже на пародію, яка лише віддалено нагадує професійну діяльність.
Сьогодні медіа в Україні поділені на два табори. Перший — це ЗМІ, що належать олігархам або фінансуються ними. Такі медіа або створені з нуля, або куплені, щоб служити інтересам своїх власників. Другий табір — це так звані “незалежні” ЗМІ, які голосно заявляють про свою об’єктивність, але існують виключно на гранти, зокрема від USAID. І хоча вони позиціонують себе як альтернативу олігархічним медіа, їхня “незалежність” сумнівна, адже грантодавці так само визначають “тон” роботи: що можна писати, а що є табу.
Цікаво, що коли певне видання переходило під контроль USAID, його починали рекламувати як правдиве й неупереджене, приховуючи факт зовнішнього впливу. Представники Держдепу США та USAID не бачили в цьому нічого страшного, вважаючи, що це і є “демократія по-американськи”. Проте з приходом до влади нового президента США Дональда Трампа правда вилізла назовні. Світ дізнався, що USAID, використовуючи гроші американських платників податків, фінансувала “незалежні” ЗМІ в різних країнах, через які впливала на громадську думку.
Цю тему підняв Ілон Маск, провівши власне розслідування, яке згодом підхопили журналісти. продовжили цю незручну тему, фінансування USAID таких собі незалежних ЗМІ розповіли журналісти азербайджанського телебачення CBC TV Azerbaijan. Маск та його команда викрили незручну правду як для США, так і для керівництва USAID. Організація, яка роками запевняла світ у своїй невтручальності, виявилася інструментом впливу та нав’язування власної позиції. Команда Трампа лише підкреслила те, що вже давно було очевидним: втручання відбувалося систематично. Але не варто думати, що олігархічні ЗМІ кращі — вони працюють за схожим принципом, хоча й так само голосно кричать про свою “незалежність”.
На нашу думку, справжня неупередженість можлива лише там, де є повна або часткова анонімність. Якщо про тебе знають, на тебе шукають важелі тиску: від пропозицій співпраці до візитів спецслужб, кримінальних справ чи навіть ув’язнення. Такий сценарій “приручення” журналістів чи ЗМІ — не рідкість у світі, і Україна тут не виняток.
Бути незалежним журналістом чи блогером в Україні сьогодні — це небезпека. Тому ті, хто наважується писати правду, часто обирають анонімність. Це дає їм шанс уникнути репресій і продовжувати свою справу. Ми не відкриваємо вам нічого нового, але варто наголосити: влада та підконтрольні їй медіа люблять стверджувати, що анонімні джерела ненадійні. Це неправда. Саме анонімні журналісти й видання часто стають тими, хто відкриває очі суспільству. Їм не закриють рота, і вони можуть говорити те, що будь-яка влада воліла б приховати.
Як кажуть, є три речі, які не вдасться сховати надовго: сонце, місяць і правда. І хоч би як намагалися контролювати медіа чи залякувати журналістів, правда все одно проб’ється — хай і через анонімні голоси.
Всі права на фото, належать: https://detector.media/infospace/article/237742/2025-01-30-ekonomichna-pravda-oprylyudnyla-perelik-vsikh-ukrainskykh-instytutsiy-shcho-otrymuvaly-koshty-vid-usaid/
Дякую!
Тепер редактори знають.