Україна, виснажена чотирма роками повномасштабного вторгнення рф, стикається не лише з зовнішнім ворогом, але й з внутрішнім хаосом, який підриває саму основу оборони. Система мобілізації, яка мала б стати щитом нації, перетворилася на корупційний конвеєр, де Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) силоміць “бусифікують” чоловіків, запихаючи їх у мікроавтобуси, як худобу на забій. Це не просто помилки – це свідомий саботаж, що призводить до масового самовільного залишення частини (СЗЧ), мільярдних втрат державних коштів і деморалізації суспільства. Фронтові командири, як Денис Ярославський – досвідчений воїн з підрозділу розвідки Сухопутних військ ЗСУ, – більше не мовчать. Їхні заяви рвуть на шматки фасад “ефективної” мобілізації, викриваючи корупцію, неефективність і байдужість влади до реальних потреб фронту.
З лютого 2022 року Україна мобілізувала сотні тисяч громадян, але система, побудована на примусі, давно дала тріщину. Замість організованих повісток і якісного відбору – вуличні облави, силові затримання та ігнорування здоров’я призовників. “Бусифікація” стала символом абсурду: ТЦК хапають кого завгодно, без мотивації чи перевірки. Результат? Масове СЗЧ, де кількість дезертирів дорівнює кількості силоміць мобілізованих. Як стверджує Ярославський, “людина, яка примусово мобілізована, відправляється в навчальний центр, після чого вона прибуває в бригаду, вона одразу йде в СЗЧ або не одразу, а через місяць, при першій можливості, вона йде”. Це не розв’язання проблеми, а її загострення: “І вирішуючи проблему виключно мобілізацією, через примусову ‘бусіфікацію’, це слово заборонене, але є деякі пісні, слова з яких не викинеш, ми проблему СЗЧ не вирішимо”.
Фахові військові ЗСУ кажуть: ТЦК перетворилися на “непотрібний орган”, який “дискредитував себе” корупцією та неефективністю. “Я вважаю, що сучасна війна показала, що ТЦК – це непотрібний орган, який не потрібен, тому я відповідаю за свої слова. Він взагалі не потрібен, його треба розформувати, до біса, вони себе дискредитували”. Командир вказує на корупційні схеми: “Це стало частиною незаконного бізнесу. Інакше ми не бачили б Крупу з 8 млн доларів на дивані чи ТЦКшника Борисова. Люди розуміють, що потрапивши до ТЦК у них два варіанти: або дати грошей і вийти, або йти до навчального центру”. ТЦК виконують “план” – набирають 1000 людей, з яких 900 при першій можливості йдуть у СЗЧ, перетворюючи мобілізацію на “воду крізь пальці”. Це не просто статистика – це зрада фронту, де бригади залишаються недоукомплектованими, а ворог користується хаосом.
Який сенс у примусовому наборі немотивованих чоловіків? Ярославський прямо каже: нульовий. Вони проходять “навчання”, прибувають до частини – і зникають. А що з чоловіками за 50? У такому віці здоров’я та витривалість часто не витримують фронтових реалій. З них “немає толку ні на фронті, ні в військовій частині”, як зазначають фронтовики. Замість посилення ЗСУ, це створює додаткове навантаження: старші призовники, часто без повноцінної медкомісії, стають тягарем, призводячи до інвалідності чи дезертирства. Держава витрачає мільйони на екіпіровку, навчання та утримання “мертвих душ”, які зникають, а кошти могли б піти на дрони, РЕБ чи озброєння.
Критика тут стає ще гострішою: система не лише неефективна, але й перетворює добровольців на “рабів”. “Ми вступили до армії добровільно з початку війни і опинилися в рабстві. Неможливо тримати людей у рабстві, навіть якщо платити будь-яку зарплату безстроково”. Відсутність ротації та демобілізації демотивує навіть героїв перших днів війни, які йшли без зарплати, а тепер відчувають себе ув’язненими. Плюс – абсурдне використання фахівців: “Тепер є страх, що ти прийшов як пілот, а тебе поставили в штурмову роту і ти штурмуєш посадку. Це відбувається скрізь, і люди бояться, бо є дуже якісні спеціалісти”. Замість технологічної армії з дронами – примітивний примус, що відштовхує таланти.
Дії ТЦК – це не помилки, а пряма шкода державі. Кожен випадок СЗЧ коштує тисячі гривень: пошуки, суди, марні витрати на навчання. А з урахуванням, що 90% “бусифікованих” дезертирують, масштаби втрат колосальні. Суспільство деморалізоване: потенційні добровольці ховаються, бо бачать корупцію та несправедливість. Влада ігнорує реформи – відділення ТЦК від ЗСУ, підпорядкування головам ОВА, перехід до рекрутингу без примусу. “Наші обранці не дають нам цього розуміння, тобто питання ротації. Отже, тепер питання ротації. Це одна з найважливіших речей”. Без чітких термінів служби фронт тріщить не від ворожих снарядів, а від внутрішнього гниття.
Інші голоси, як нардеп Юлія Яцик, додають: мобілізацію провалили через відсутність справедливості. А Ярославський пропонує радикальне: розформувати ТЦК “до біса”, перейти до високотехнологічної армії, де дрони замінять “м’ясні штурми”.
На четвертому році війни фронтовики на кшталт Дениса Ярославського вимагають: “думати головою, а не бусиком”. Примусова мобілізація немотивованих і старших чоловіків – це шлях до поразки, корупційний фарс, що висмоктує ресурси та довіру. Якщо влада не розформує ТЦК, не запровадить ротацію, демобілізацію та справедливий рекрутинг, Україна ризикує програти не Росії, а власній бюрократії. Час слухати тих, хто в окопах, а не тих, хто в кабінетах. Інакше “бусифікація” стане могилою для нації.
Дякую!
Тепер редактори знають.