Шановні дніпряни, дорогі земляки!
Вперше за кілька десятиліть, ми святкуємо день нашого міста не так, як звикли.
Площі та вулиці Дніпра будуть тихими у ці вересневі вихідні — без веселих натовпів і гучних концертів.
Але життя триває.
І щоб наблизити Українську Перемогу, нам треба бути сильними.
Допомагати нашим захисникам.
Дбати про себе і близьких.
Підтримувати тих, хто втратив свій дім, але знайшов новий тут — у нашому Дніпрі.
Ми всі — одна родина, що стійко переживає страшні випробування.
Але все ж пам’ятає, як це — радіти новому дню і будувати надії на щасливе майбутнє.
Заради цього кожен має тримати свій фронт — працювати, навчати, волонтерити, лікувати.
Та головне — бути невтомними і терплячими.
Ми ще пригадаємо, яким було життя до сирен — з вуличними танцями і співами.
З тихими ночами та обіймами рідних.
І тоді разом відсвяткуємо — як велике і славетне місто єдиної та незалежної України.
Дякую!
Тепер редактори знають.