Назар Мухачов різко розбирає ситуацію навколо Національного військового меморіального кладовища (НВМК) біля Мархалівки — і його висновки звучать як обвинувальний вирок не стільки суду, скільки тим, хто цю землю обрав і освоював мільярди.
Верховний Суд України 29 січня 2026 року поставив жирну крапку: передача ділянки Мархалівського лісу під меморіал визнана незаконною. Рішення не про «зупинку поховань героїв», як поспішили розтрубити окремі Telegram-канали, а про банальне порушення закону при виведенні землі з природно-заповідного фонду, зміні цільового призначення та ігноруванні природоохоронних обмежень. Судді не вигадували норми — вони процитували діюче законодавство, зокрема пряму заборону використовувати землі природно-заповідного фонду під таке будівництво.
Мухачов іде далі й називає речі своїми іменами: обрана локація — це по суті болотиста низина з критичним рівнем ґрунтових вод (за його даними — близько 2 метрів до поверхні). Проєктна документація на дренажну систему або відсутня, або не витримує жодної серйозної перевірки. Додайте до цього порушення Орхуської конвенції (доступ до інформації, участь громадськості в екологічно значущих рішеннях) та Бернської конвенції (Смарагдова мережа — територія, що охороняється на європейському рівні). Результат: замість вічного спокою воїни ризикують опинитися в умовах, де труни стоятимуть у воді.
Фінансова картинка, яку малює Мухачов, виглядає ще брудніше. Перша черга — 1,75 млрд грн, транспортна розв’язка — ще близько 1 млрд грн. Загальна сума вже перевалює за 2,7 млрд. І тут з’являється знайоме прізвище — Юрій Голик, багаторічний куратор «Великого будівництва», людина, чиє ім’я фігурує в десятках розслідувань про розпил бюджетних коштів на інфраструктурних проєктах. Автор прямо натякає: схема стара як світ — священна тема, патріотичний піар, мільярди з бюджету, а в підсумку — черговий «Міндічгейт», тільки цього разу на кістках.
Найгостріший тезис Мухачова — політичний. Він закликає військових не піддаватися на провокації Офісу Президента, який, на його думку, намагається перекласти всю провину на суддів, прикриваючи власну некомпетентність, а подекуди й відверте мародерство «на крові». Внутрішній ворог, пише він, використовує пам’ять загиблих як інструмент для розколу суспільства: стравлює ветеранів із суддями, патріотів — з екологами, а сам спокійно пиляє бюджет. І все це відбувається за мовчазної згоди (а подекуди й з активної підмоги) кремлівських наративів, яким вигідно будь-яке загострення в тилу.
Чи означає рішення Верховного Суду кінець НВМК? Ні. Поховання тривають, друга черга будується, держава шукає юридичні обхідні шляхи. Але питання, яке ставить Мухачов, залишається відкритим і болючим:
Чому гідне вшанування героїв знову перетворюється на корупційну годівницю та політичний інструмент? Чому замість пошуку дійсно гідного місця ми отримуємо болото, мільярди та взаємні звинувачення?
Поки відповіді немає. Є лише гнів, цифри та могили, які продовжують копати.
Дякую!
Тепер редактори знають.