Беззаконня в балаклавах: хто калічить українців у Дніпрі та по всій країні, поки влада «не розуміє»

У Дніпрі сталася чергова кривава вистава, яку влада, нацполіція, ТЦК традиційно намагається подати як «незрозумілий інцидент». Чоловік після «контакту» з невідомими у балаклавах, військовій та чорній формі опинився в лікарні з тяжкою черепно-мозковою травмою. Він перебував у комі та досі перебуває у вкрай важкому стані. Поліція розводить руками: «Не знаємо, хто це». ТЦК офіційно відхрестилися: «Не наші люди їздять на бусах з іноземними номерами». А результат один — людина покалічена, винних немає, і ніхто за це не відповідатиме.

Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець нарешті відреагував. Він нагадав очевидне: використання балаклав під час затримань — незаконне. Здавалося б, омбудсмен сказав те, що й так зрозуміло кожному, хто читав Конституцію, яку президент Зеленський поставив на паузу. Але для Нацполіції та ТЦК Лубінець — просто голос у пустелі. Для них він ніхто. Вони продовжують діяти так, ніби законів в Україні не існує, а балаклава — це офіційна форма нового «правоохоронного» стилю.

Це не поодинокий випадок. По всій країні курсують невідомі озброєні групи в балаклавах, які на бусах з іноземними номерами влаштовують полювання на людей. Ніхто не може (а точніше — не хоче) сказати, хто вони, кому підпорядковуються і на якій підставі калічать громадян. Поліція «не розуміє», ТЦК «не їхні». Класична українська схема: усі при владі, але ніхто не відповідає.

Особливо цинічно виглядає ситуація, коли державні органи, які повинні захищати права громадян, фактично покривають або імітують розслідування. Чоловік лежить у реанімації з розтрощеним черепом, а система займається перекиданням відповідальності. «Не наші». «Не знаємо». «Розбираємось». Скільки ще таких «розбираємось» потрібно, щоб визнати: в Україні паралельно існує паралельна репресивна машина, яка діє поза законом?

Використання балаклав — це не питання стилю. Це свідоме приховування обличчя саме для того, щоб уникнути відповідальності. Це інструмент залякування і безкарності. Коли представники держави (або ті, хто видає себе за таких) ховають обличчя, вони автоматично переходять у категорію неідентифікованих озброєних формувань. У мирний час це називалося б бандитизмом. У воєнний — «оптимізацією мобілізації».

Дмитро Лубінець може скільки завгодно наголошувати на незаконності. Поки його слова не підкріплені жорсткими кадровими рішеннями, кримінальними справами проти конкретних командирів ТЦК і реальним розслідуванням кожного такого «інциденту», вони залишаються просто черговою порцією повітря.

Українці сьогодні змушені боятися не лише ворога, а й своїх «захисників правопорядку», які їздять у масках і з іноземними номерами. Держава, яка не може (або не хоче) ідентифікувати людей у балаклавах, які калічать її громадян, втрачає легітимність в очах власного народу.

Час закінчувати гру в «ми не знаємо». Або це державні структури — і тоді вони повинні відповідати за кожну розбиту голову. Або це невідомі озброєні банди — і тоді питання до влади: чому ви їх досі не зупинили?

Мовчання і відмазки більше не працюють. Громадяни мають право знати: хто калічить людей у Дніпрі та по всій Україні під прикриттям балаклав? І коли, нарешті, за це почнуть саджати?