Валентина Гінзбург на Київраді оголошує про свою «добровільну» відставку з 13 жовтня 2025 року. Депутати чемно їй аплодують, мер Кличко дякує за «вісім років плідної роботи», а сама чиновниця розповідає, як вона «рятувала медицину» під час пандемії та війни. Здавалося б, хепі-енд: скандальну очільницю столичного департаменту охорони здоров’я нарешті прибрали. Але радіти зарано. Зі своїх посад люди на кшталт Гінзбург ідуть не у в’язницю, а на пенсію – мільйонерками, з цілими архівами злитих справ і без жодної реальної відповідальності. Їх звільняють не тому, що система очистилась від корупції, а тому, що системі потрібні свіжі обличчя для старих схем. Київська медична мафія і не думає помирати: просто змінює фігурантів і продовжує свій бенкет – за рахунок пацієнтів, лікарів і здорового глузду.
Роки корупції та безкарності: від немовлят до «справи лікарів»
Валентина Гінзбург добре засвоїла головне правило українського високопосадовця: корупція повинна бути безкарною. Її послужний список рясніє злочинами, які лишилися без наслідків. Ще до переїзду в Київ Гінзбург встигла «прославитися» на Дніпропетровщині – і саме там отримала свій перший імунітет від покарання. Найжахливіший епізод – скандал із померлими немовлятами. У 2009–2010 роках у пологовому відділенні лікарні №9 м. Дніпродзержинська (нині Кам’янське) сталася катастрофа: за короткий час померли 62 новонароджених. 26 немовлят персонал лікарні тишком-нишком поховав самостійно – без належного обліку. Коли прокуратура почала розслідування і провела ексгумацію у 2011 році, замість 26 дитячих трупів знайшли лише одне. Рештки інших немовлят зникли в невідомому напрямку. Здавалося б, більш кричущого випадку годі уявити: тут і підозри у торгівлі тілами, і службова недбалість, і цілий букет криміналу. Гінзбург, на той час директорка обласного департаменту охорони здоров’я, мала би стати як мінімум фігуранткою розслідування. Що натомість? Вона очолила службову «перевірку» і… успішно зам’яла цю справу. Усіх причетних не покарали, а навіть підвищили на посадах. Коли журналісти спитали пані Валентину про ті загадкові поховання, вона відмахнулася, що це «нісенітниця і хворобливий стан у тих, хто про таке пише». Нісенітницею вона назвала смерть немовлят і зникнення їхніх тіл – і фактично уникла за це будь-якої відповідальності. Кримінальне провадження, порушене у 2011-му, нічим не закінчилося. Валентина Гінзбург винесла урок: якщо в тебе є «дашок» у владі, можна творити що завгодно – за все відмажуть.
Наступний епізод – так звана «справа лікарів», він же мануал для чиновника-романтика, як фальсифікувати вибори. 2012 рік, розпал правління Януковича: Гінзбург – активна соратниця «регіоналів» (була помічницею нардепа від ПР) – вирішує зробити свій внесок у «перемогу партії». За версією слідства, очільниця облздороввідділу під загрозою звільнення вимагала від головних лікарів лікарень забезпечити 70% голосів за Партію регіонів прямо на виборчих дільницях, організованих у медзакладах. Простіше кажучи – відкрито примушувала лікарів і пацієнтів голосувати як треба. Фантастична за цинізмом історія, яка теж могла б лишитися «між своїми», якби Гінзбург не перегнула палицю. У 2014-му, вже після Революції Гідності, її затримали і відсторонили від посади за підозрою у зловживанні владою. Здавалося, ось він – кінець кар’єри. Чиновниця під домашнім арештом, з електронним браслетом, проти неї порушено справу. Але не недарма ж Валентина Григорівна стільки років вибудовувала зв’язки! Фінал предбачуваний: у лютому 2015 року суд закрив провадження, спритно пославшись на якісь зміни в законодавстві. Суддею, який «виручив» Гінзбург, виявився Геннадій Підберезний – той самий, якого пізніше впіймали на спробі дати хабар $300 тис. антикорупційному прокурору Назару Холодницькому. Ось такий унікальний склад злочину: і підкуп виборців, і політичний тиск, а покарання – нуль. У прокуратурі не наполягали, суддя постарався, і в підсумку Гінзбург вийшла сухою з води. Поки її колеги по Партії регіонів десь тікали чи ховалися, Валентина Григорівна тихенько пересиділа бурю – і навіть встигла офіційно побути в декреті, щоб її не змогли звільнити з посади. Безкарність 2:0 на її користь.
У будь-якій нормальній країні після такого послужного списку шлях у владу був би замовлений назавжди. А в нас? Уже за пару років, восени 2017-го, Гінзбург випливла… в київській мерії. Причому випливла цілком непомітно. Поки громада і преса прогавили, мер Віталій Кличко призначив її директоркою Департаменту охорони здоров’я КМДА – навіть без конкурсу. Насправді конкурс формально був, але торік його виграв інший кандидат (Дмитро Турчак), який згодом відмовився від посади. Нового відбору вирішили не проводити – просто взяли «другий номер списку», тобто Гінзбург. Дешево і сердито, а головне – мінімум публічності. Киянам, звісно, ніхто не розповів, яку репутацію має ця «новенька» чиновниця у себе на батьківщині. Подумаєш, кілька скандалів, дрібниці… Тож Валентина Григорівна спокійно перебралася до столиці – продовжувати свою блискучу кар’єру тіньових схем у медицині.
Токсична чиновниця і страх Кличка: чому Гінзбург «пішли» насправді
Отже, до середини 2025 року Валентина Гінзбург перетворилася на токсичний актив, який тягнув на дно вже самого мера. Київські лікарі та пацієнти комунальних лікарень не витримали: вони напряму звернулися до міської влади, створивши петицію з вимогою негайно звільнити одіозну чиновницю. У березні 2025-го петиція під промовистою назвою «SOS від лікарів та пацієнтів…» була оприлюднена, і за два місяці зібрала 6000 підписів киян. Медична спільнота столиці відкрито заявила про знущання, неповагу і психологічний тиск з боку Гінзбург, про її управлінські «реформи», які нищать і лікарів, і лікарні. Люди буквально кричали меру: «Вона нас доб’є, зупиніть це свавілля!». Як же відреагував Віталій Кличко? Правильно – ставав грудьми на захист своєї підлеглої. Мер не підтримав петицію, відписавшись, що не має законних підстав звільняти директора департаменту. Ба більше – у кулуарах КМДА почалися ігри затягування: розгляд петиції доручили першому заступнику голови КМДА Миколі Поворознику (той самий, що курує медицину), але він вчасно пішов у відпустку, а профільна комісія Київради просто не зібралася до встановленого терміну. У результаті настала пауза, яка, за законом, трактується як «мовчазна згода»: тобто петиція фактично мала б бути прийнята до виконання. Поворозник і Ко просто сховали голову в пісок, сподіваючись пересидіти бурю.
Але буря лише набирала обертів. Київрада взялася за Кличка всерйоз. Скандал із гулянням Поворозника під час трауру (коли той в День жалоби влаштував вечірку на стратегічному об’єкті) дав депутатам привід висловити йому недовіру. Навесні 2025-го більшість депутатів проголосували за резолюцію недовіри першому заступнику голови КМДА. Кличко це проігнорував. Тоді представники більшості в Київраді поставили ребром питання: або мер звільняє «недоторканних» корупціонерів у своєму оточенні (під якими малися на увазі і Поворозник, і Гінзбург), або містом покотиться хвиля політичної війни. Дійшло до того, що керівник фракції «Слуги народу» пригрозив: якщо Кличко вперто триматиметься за Поворозника, то депутати запустять процедуру висловлення недовіри самому меру. Іншими словами, Валентина Гінзбург стала неприйнятним репутаційним ризиком. Її ім’я перетворилося на токсичний символ корупції у столичній медицині – настільки, що «дахувати» її далі означало політичне самогубство для міського голови.
Віталій Кличко, мабуть, довго вагався. До останнього він пробував відтягувати розв’язку. Але час спливав. За процедурою, 16 травня 2025 року мер мав ухвалити рішення щодо звільнення Гінзбург – такий був дедлайн, визначений його ж дорученням після розгляду петиції. У кулуарах подейкували: Кличку донесли думку, що «гра проти Гінзбург – це гра проти нього». Тобто всі атаки на корумповану чиновницю автоматично б’ють і по меру, який тримає її на посаді. І це була правда. Навіть 100% київських медиків мріяли святкувати відставку Гінзбург шампанським – так образно описували ситуацію самі активісти. Далі зволікати було нікуди. Кличко, аби не втратити обличчя остаточно, обрав менше зло: вирішив тихо вивести одіозну підлеглу з гри, поки грім не грянув. Звісно, ніхто не збирався визнавати перед киянами реальних причин. Натомість вигадали красиву легенду: Валентина Григорівна йде «за власним бажанням», бо досягла пенсійного віку. Яка зворушлива турбота про бабусю-мільйонерку! У вересні 2025-го Гінзбург написала заяву, мер її швиденько підписав, а 9 жовтня на сесії Київради їй влаштували прощальний бенефіс – з квітами, оплесками і похвальними промовами. «Для мене була честь служити громаді Києва», – брехала в очі Валентина Григорівна, підбиваючи підсумки своєї «діяльності». Так виглядає тріумф системи: корупціонерка не тільки не сідає за ґрати – вона йде з почестями, як заслужений діяч. А мер і депутати роблять вигляд, що так і треба.
Замість очищення – клонування: київська медицина й далі «в одних руках»
І ось Гінзбург нарешті пішла. Але чи змінило це хоч щось у київській медицині? На жаль, ні. Показово, що Віталій Кличко відправив у відставку свою «камікадзе» аж через місяці після всіх дедлайнів і скандалів – тільки коли переконався, що пожертвувати нею вигідніше, ніж тримати. І одразу стало зрозуміло: ніякої справжньої чистки авгієвих стаєнь не буде. Система просто замінила фасад, але залишила незмінним фундамент. Київським департаментом охорони здоров’я як керував, так і буде керувати… Микола Поворозник – перший заступник голови КМДА, чия репутація хіба трохи менш токсична, ніж у Гінзбург. Саме Поворозник всі ці роки був безпосереднім куратором столичної медицини. Саме він несе політичну відповідальність і за «тести після пандемії», і за «розпили» під ширмою допомоги ЗСУ. Але Кличко вперто тримається за цього кадра – навіть попри недовіру Київради. Навряд чи варто очікувати, що «своя людина» Поворозника на чолі ДОЗ раптом почне ламати схеми, вибудувані попередницею, віддавати чужі гроші бідним хворим і радитися з громадою щодо реформ. Вірогідніше, що наступником Гінзбург стане черговий сірий функціонер із тієї ж обойми – може, хтось із її колишніх заступників (тих самих, що ще не під слідством), або інший перевірений номенклатурний клон. Конкурс на посаду, звісно, ніхто наново оголошувати не буде – просто тихо призначать потрібну людину, як це вже не раз було.
Київська медична мафія – безсмертна. Змінилося обличчя, але не розклад сил. Усі потоки, усі «годівниці» лишаються під контролем тих самих груп. Як йшли мільйонні підряди у кишені потрібних фірм, так і йтимуть. Як призначалися головними лікарями «свої» люди, так і призначатимуться – щоб потім підігравати в політиці і бізнесі. Недарма ж у Києві склалася практика, коли департамент охорони здоров’я вручну розподіляє кошти на капремонти та обладнання лише обраним закладам, «любимчикам», через яких можна освоїти бюджет зі «своїми» підрядниками. Відставка Гінзбург жодним чином цю практику не змінила. Показовий факт: паралельно зі звільненням Валентини Григорівни мер Кличко про всяк випадок відкликав з Кабміну подання про звільнення того самого Поворозника, яке вимагали депутати. Тобто жодного наміру рубати сук корупційних схем у міської верхівки немає.
Страждати, як завжди, будуть прості лікарі й пацієнти. Пам’ятаєте, що писали медики у своїй петиції? Вони просили не багато й не мало – поваги і справедливості. Вони благали зупинити «реорганізації» через коліно, скорочення і злиття лікарень без консультацій з трудовими колективами. Вони хотіли, щоб думку професіоналів нарешті почули, щоб кошти йшли на лікування, а не на показуху. І що ж вони отримали? Ту саму пані в іншому капелюсі. Новий-старий чиновник невдовзі займе кабінет Гінзбург – і, найімовірніше, все піде по колу. Ніякого покращення для лікарів чи пацієнтів не буде, допоки влада Києва робить ставку не на чесних професіоналів, а на клан непотоплюваних корупціонерів.
«Чи може влада міста цьому потурати?» – обурювалася депутатка Ярош, маючи на увазі розкрадання під прикриттям поранених героїв. На жаль, київська влада роками потурала – і, схоже, потуратиме й надалі. Валентина Гінзбург пішла, але її тінь залишилась. І ця тінь ще довго висітиме над палатами столичних лікарень, де бракує ліків; над чергами киян, які не можуть добитися кваліфікованої допомоги; над спинами виснажених лікарів, яким замість вдячності роздають догани і «оптимізації». Безкарність породжує вседозволеність. А вседозволеність чиновників – це завжди чиєсь зруйноване здоров’я, чиєсь обірване життя. Київ заслуговує на краще. Але київська медична мафія тримається міцно – і зміниться це лише тоді, коли громада змусить не просто змінити обличчя, а вирвати хворобу з корінням.
Хто буде «після неї»: реальні сценарії ймовірного наступництва
1) «Тихий» сценарій — в.о. зсередини.
Ймовірний перший крок — поставити виконувача обов’язків із числа чинних заступників/керівників «економічного блоку» департаменту. Найбільш логічна технічна фігура — Олег Якубівський, чинний заступник директора, начальник управління економіки (принаймні так він іменується у відкритих кабінетах/оголошеннях міських структур). Він регулярно представляв ДОЗ на «прямих лініях» і підписував документи департаменту; у минулі роки виконував обов’язки за відсутності керівництва. Це не означає автоматичного призначення директором, але як «змазка механізму» на час переходу — це найімовірніша стартова конфігурація.
Чому це ймовірно: система ненавидить вакуум; економічний заступник — зручний для збереження статус‑кво «господарства», поки нагорі узгоджують політичну фігуру. (Нотабене: у публічних реєстрах трапляються документи, де Якубівський значиться як підписант департаменту з діючим КЕП, що підтверджує його роль операційного «центр‑бека» у потоці документів).
2) «Технократ іззовні» — медійнопридатний і тимчасовий.
Киянам можуть «продати» обличчя з білбордами «реформи тривають»: керівник закладу з хорошою репутацією або менеджер із МОЗ/НСЗУ, який візьме на себе роль «антикризового» фасаду. Це знімає напругу й виглядає красиво. Але без перепрошивки процесів та контролю закупівель — косметика.
3) «Стара школа» — хтось із мережі КНП.
Гучні прізвища з кластера головних лікарів (особливо пов’язаних із великими ремонтами/підрядниками) теоретично можуть претендувати, але наразі це високоризиковано для мерської команди на інформаційній хвилі «очищення».
Відставка Валентини Гінзбург – лише маленький крок. Далі має бути великий стрибок – викорінення того, що вона уособлювала. Якщо цього не станеться, історія знову повториться: з’явиться нова «гінзбург», яка так само безкарно збагачуватиметься, поки ми з вами шукаємо справедливості в петицях.
Про пані Гінзбург ми писали й раніше:
Свіжа стаття про неї: https://kiev.informator.ua/…/klichko-pozbavlyayetsya…
Джерело: Медичний Конструктор
Дякую!
Тепер редактори знають.