У місті Самар лунає голос, сповнений болю, але й непохитної віри — голос громадського діяча та колишнього депутата Артема Сопільняка. Його щире звернення розірвало мовчання довкола недавньої заяви обласної організації ПП ВО «Батьківщина» та відео, яке розлетілося місцевими пабліками.
Артем визнав: ідеологічні шляхи з партією розійшлися, а дворічний конфлікт із деякими однопартійцями призвів до його відкликання з Самарської міської ради за народною ініціативою. Їхній звинувачувальний вердикт — нібито він не проводив зустрічей із виборцями й не звітував.
Та правда б’є в очі: за п’ять років Артем не пропустив жодного засідання сесії чи комісії — його відданість була непохитною.
Цей удар міг зламати багатьох, але не Артема. Його слова палають силою духу: «Попри втрату статусу депутата, я й надалі допомагатиму військовим, спортсменам, дитячим колективам, родинам Героїв і всім, хто потребує підтримки. Життя міста мені не байдуже, і я продовжуватиму сприяти його розвитку». Фраза «валіза без ручки залишається, а я рухаюсь далі» звучить як крик душі, що перемагає зраду, і обіцянка йти вперед, несучи надію.
Самарська громада обіймає Артема, бо його серце завжди було з людьми. Він підтримував військових на передовій, надихав юних спортсменів, оберігав дітей і вшановував пам’ять Героїв. Його подяка за довіру звучить як присяга вірності, а заклик «Разом до Перемоги!» розпалює вогонь єдності.
У місті, яке переживає скруту, Артем Сопільняк постає не як колишній депутат, а як живий символ непереможності. Його підтримка — це не просто допомога, це душа, що тримає громаду.
Самар стоїть пліч-о-пліч із ним!
Дякую!
Тепер редактори знають.