РЕЦЕПТ ДОВГОЛІТТЯ ВІД ФРОНТОВИКА

Ви ніколи не замислювались, чому чимало людей, які пережили важкий життєвий стрес (голодомор, війна, концтабори тощо), живуть довше за інших?


Ми звикли називати стресом щось негативне, що відбувається з людиною. Насправді основоположник теорії стресу канадський фізіолог Ганс Сельє стверджував, що стрес просто необхідний людині для виживання, оскільки таким чином наш організм адаптується до змін навколишнього середовища, а в результаті стає сильнішим і витривалішим. Звідси і знаменита фраза: те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими.


Навіть селекціонери стверджують, що для того, аби деякі рослини омолодились, їм потрібен стрес. Наприклад, щоб орхідеї знову зацвіли, їх поміщують у холод. Те саме з кімнатною китайською трояндою, але тут спрацьовує відсутність поливу – листя скине, але зацвіте. Можливо, так і у людей. Але точно не у всіх. Все залежить від того, як ставитися до негативних факторів, а це вже суто індивідуально…


Животилівський хлопець Іван Заблуда народився 29 травня 1920 року, пережив і голод, і війну. У 1939 році був призваний до Військово-морського флоту, служив матросом на есмінці на Балтійському флоті. З початком війни учасник оборони Ленінграду…


Невеличкий прикордонний катер, на якому рульовим служив Іван, став сущою напастю для фашистів. Цей невтомний трудівник моря щоденно з’являвся під самим носом у німців. Зробивши свою справу, так само швидко зникав. За ним постійно полювала ворожа авіація і артилерія. Але завдяки холоднокровності екіпажу – все повз ціль. Та під час одного з численних авіаударів німецьких бомбардувальників одна з бомб все ж потрапила в есмінець і Іван отримав тяжке поранення. Цим вибухом у катера ще й заклинило гвинт, а це було найгірше– непорушна ціль, так ще й загроза затоплення катера від чималих хвиль. Змінюючи одне одного, моряки опускалися в холодну балтійську воду і все-таки полагодили гвинт. Увесь цей час закривавлений рульовий Іван Заблуда, який не залишив бойового посту, продовжував маневрування і фактично спас від вірної загибелі і екіпаж, і судно. Йому дивним чином вдавалося ставити неслухняний катер носом до хвиль.


За виявлені мужність і героїзм молодого матроса нагородили орденом Червоної Зірки. Він також має на грудях дві медалі «За відвагу» та медаль «За оборону Ленінграду».
Серед 40 тисяч учасників параду Перемоги у Москві 24 червня 1945 року був і статний бравий боцман Іван Заблуда.


Після війни закінчив військово-морське училище, служив на торпедних катерах, ескадрених міноносцях, підводному човні. Потім, після звільнення з військової служби, аж до 70-річного віку трудився на трубному заводі, міській водно-рятувальній станції.
Зараз капітану першого рангу у відставці Івану Олександровичу Заблуді 99 років і 10 місяців. Коли ми разом з представниками ради ветеранів завітали до нього в гості, двері відкрив… сам Іван Олександрович! Він активний і веселий. Спроби всадовити його у крісло виявилися марною справою – щоразу підскакує то за фотоальбомом, то до доньки щось запитати.
Побачивши на столі чималу купу медикаментів, цікавимося у доньки: «Хворіє?» На що Олена Іванівна лише посміхається: «Та це мої ліки, а він ніколи в житті пігулок не вживав, дякувати Богові, зі здоров’ям у нього все гаразд».


У чому секрет довголіття Івана Олександровича? Він упевнений – стреси не змогли його зламати, бо про себе в критичні моменти не думав, ніколи було про себе думати. Знав, що за спиною кожного солдата – рідна країна, цивільні люди, які сподіваються на самовідданість, мужність і самопожертву своїх захисників. А ще сил надавала лють до ворога, що зазіхнув на рідну землю.
Івану Олександровичу в житті дуже допомагає добрий гумор і весела вдача. Посмішка й зараз не сходить з його обличчя.


ДОВІДКОВО. У Новомосковську проживають 17 ветеранів-фронтовиків часів другої світової війни, ще двоє – зі статусом колишніх партизанів. Наразі у Новомосковську немає жодного довгожителя віком 100 років і більше. Минулого року померла наша землячка, якій було 103 роки.